В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати й сестри! Всещедра милість Божа привела нас
до цих спасительних днів посту і ми з вами підійшли до першої неділі, яку
церковний календар називає «Неділею Торжества Православ’я». Більшість із нас
готувалася до цього великого дня з усією відповідальністю, як подобає тим, хто
взяв на себе подвиг посту. Перший тиждень Святої Чотиридесятниці ми суворо
постились, молилися за довготривалими великопісними богослужіннями, читали
великий канон прп. Андрія Критського, який додав нам сутнісного розуміння
значення посту.
Для чого Православна Церква так
багато часу відводить для посту, тоді як у інших християнських деномінаціях
тривалість його є меншою і обмеження у їжі не таке вже й суворе? Довготривалі й
суворі пости відповідають духовному характеру віруючої православної людини,
тому що слугують для неї найкращим засобом у справі догоджання Богові і
спасіння душі. Недарма ж іще митрополит Київський і всієї Руси Никифор у своєму
посланні до Володимира Мономаха говорив: «Як бачиш княже мій благовірний і
сумирний, що піст основою є доброчесності, того ради в усьому світі, немов
сонце, засяяв він».
Сьогодні мало зустрінете
віруючих, які дотримуються посту, хоча сучасні соціологічні опитування дають
нам дуже втішну картину. В нас цього року поститиметься кожний третій. Я в це
мало вірю, бо навряд чи багато хто знає в чому полягає справжній духовний і
тілесний піст. А відповісти соціологу: «так я поститимусь», — дуже легко.
Багато хто накладає на себе голод, різноманітні дієти, ще доплітають сюди якусь
«східну філософію життя», здебільшого китайську, і все — «ми вже на коні, піст
загнуздали». Є й такі, які дотримуються посту правильно, стримують себе від
їжі, вживають прості харчі, бо і в піст можна досить насититися земними дарами
хай навіть і пісними, але не живуть духовно. Піст духовний багатьма
відкидається. Вони зовсім його не розуміють. Ще є одна категорія «відкритих
посників», що трублять на всі боки, як вони постять, щоб ті, хто слухає їх,
дивувалися їх подвигу і вихваляли їх.
Яким же чином піст, тобто
стримання від їжі тваринного походження, допомагає нам догодити Богові і спасти
душу? Стримуючи себе від надлишку їжі та пиття, ми зручніше і більше можемо
займатися добрими ділами. Хтось є здібнішим до молитви, до роздумів про Бога,
творить духовні вправи. Інші можуть творити добрі діла, подавати милостиню
вбогим. Той хто загнуздав себе їжею та питтям, зазвичай буває лінивим і не
творить ані молитви, ані добрих діл. В таких турбота одна — тілесний спокій і
насолода від життя.
«Хто поститься, той з добрим
духом молиться», — повчає нас святитель Іоанн Золотоустий. «В перенасиченому
нутрі немає розуміння тайн Божих, — стверджує Ісаак Сірин, — тому піст є
попередником усіх добрих діл і починань. Тварини, які багато їдять і є
вгодованими не можуть швидко й спритно бігати, як олень, що мало їсть, подібно
і черевоугодник не може бути таким діяльним у подвигах, як той, хто стримується
від їжі». Дай Бог, щоб ми правильно науку цю засвоїли і були справжніми носіями
благочестя віруючих людей.
Науку про піст, як і все інше,
століттями для нас зберігає Церква. Вона є хранителькою усього Божественного
вчення і тому ми сьогодні святкуємо Торжество нашої віри — віри апостольської,
святоотцівської і православної. У сьогоднішньому євангельському читання
виявлена та сама віра. Взагалі благовістя Христове у Євангелії від Іоана
розпочинається і закінчується проповіддю
віри. На початку віру у втілене Слово Боже сповідує Нафанаїл, а наприкінці —
Фома. «Учителю! Ти — Син Божий, Ти Цар Ізраїлів», — каже Нафанаїл (Ін. 1, 49); «Господь мій і Бог мій», —
визнає Фома (Ін. 20, 28). Всі святі
апостоли вірою немов озброїлись для того, щоб перемогти світ. Цим знаряддям
віри впродовж багатьох століть аж до Сьомого Вселенського собору викорінялись
різноманітні єресі і лжевчення. Цією вірою апостольською і святоотцівською була
просвічена наша Свята Русь-Україна, тому у Чині Торжества Православ’я ми
сьогодні будемо згадувати наших просвітителів князів рівноапостольних
Володимира Великого і Ольгу Богомудру, Ярослава Мудрого, пам’ять якого ми нині
творимо за церковним календарем. Всі вони разом з мужами Святої Церкви
утвердили та насадили по всьому лицю землі нашої Віру Православну. Ми повинні
шанувати їхній подвиг віри, брати її за зразок. Особливо це повинні брати до
уваги наші державні керманичі. Не варто так далеко заглиблюватись у нашу
історію, шукати там язичницькі ідеології і філософію. Варто затребувати нам
ідеологію святості Києво-руської держави для того, щоб зрозуміти, на яких
засадах будувалася тоді і повинна будуватися зараз наша держава.
Дорогі брати й сестри! Будемо
шанувати наших отців та праотців, всіх тих хто чинив подвиг у Вірі
Православній. Дякувати батькам, що зростили нас саме у цій вірі, яка від Ісуса
Христа, святих апостолів нам передана і якою вся Вселенна утвердилася. Амінь!
Проповідь виголошена
за Божественною Літургією 4 березня 2012 року в неділю Торжества Православ’я у Покровському
кафедральному соборі м. Львова