Дорогі у Христі брати і сестри! Перш за все я щиро вітаю вас зі святом Преображення Господа нашого і Спасителя Ісуса Христа на Фаворській горі!
У житті кожного із нас бувають такі миті, моменти, які ми б хотіли продовжити на якомога довший термін, коли ми б хотіли подовше затриматися в осягнутому стані певного блаженства і духовної радості. Це буває в ті хвилі нашого життя, коли ми отримуємо від Бога особливу благодать. Тоді ми і життям насолоджуємося, і радість від кожної миті цього життя отримуємо, і від земних турбот, хвороб і горя, які відвідують нас, ми відходимо і перебуаємо в духовному піднесенні. Але, на жаль, це бувають лише миті.
Ось такі ж самі хвилі життя пережили апостоли Петро, Яків та Іоан, яких Спаситель узяв із собою на Фаворську гору і преобразився на їхніх очах. важливо розуміти, що Христос преобразився не тільки як Бог, але й людською природою Своєю, тобто самим тілом преобразився Господь і показав не тільки Свою славу, не тільки славу Бога, але й людську істоту прославив і показав до якої чистоти і світла всі ми покликані. Адже бачимо, євангелісти не знаходять навіть іншого порівняння для опису цього нетварного божественного світла, як тільки у словах: лице Його засяяло, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло (Мф. 17:2). І це ще, як розуміємо, не відповідність славі і світлу Божества.
Так ось, Господь показав славу людської природи, нашого з вами тіла, яке ми носимо, показав, що і ми можемо сподобитися цього нетварного світла, цього сяйва Божества, бо тіла наші є храм Святого Духа (1Кор. 6:19). І в історії християнської Церкви таких випадків було багато серед подвижників, серед преподобних і богоносних отців, які сподоблялися цього світла, тому ми й називаємо їх “богоносними отцями”, тобто такими, які носили на собі відбиток божественної слави, видимо явленої трьом апостолам на Фаворській горі.
Коли на Синайській горі, в Старому Завіті, Мойсей спілкувався з Богом, після сходження з цієї гори його обличчя настільки світилося, що оточуючі на нього не могли дивитися. Але чисті серцем апостоли відчули лише блаженство і вигук духовного торжества вирвався з уст Петрових: Господи! Добре нам тут бути; коли хочеш, зробимо тут три намети (Мф. 17:4). Тобто, іншими словами святий апостол казав: Господи! Давай назавжди тут залишимося! І коли він це промовляв, чиста і світла хмара найшла на них і пролунав голос Отця Небесного: Цей є Син Мій Улюблений… Його слухайте (Мф. 17:5).
У житті християнин повинен слухати найперше Бога. Де ж є Бог? Усередині нас! Бо каже Христос: Царство Боже всередині вас є (Лк. 17:21). Тому треба дослухатися до голосу свого серця, до голосу своєї совісті і прагнути хоч би трохи уподібнюватися до Свого Творця. Тому що Бог не вклав ні в ангелів, ні в жодне інше творіння такої слави, яку носить людина! Господь не тільки преобразив людське єство, але й цим єством людським зійшов на небеса і сів праворуч Бога і Отця і таким чином людину обожив і прилучив до божественної слави.
Якщо б ми це усвідомлювали і розмірковували над цими євангельськими богословськими істинами, якби ми цим проймалися до глибини душі, то були б преображенні вже давно, і навколо себе преобразили би все творіння. А так, ми тільки говоримо, що чекаємо цього преображення. Ми чекаємо преображення світу, що оточує нас, але що особисто ми робимо для цього? Ми цей навколишній світ тільки нищимо. Уже давно ті, хто вболівають за цей світ, волають на весь голос про екологічну катастрофу, про інші біди і нещастя, що ще чекають на людство. Чому так? Тому що ми слухаючи, не чуємо, і дивлячись, не бачимо. Якби ми розуміли ці євангельські істини, то знали би, що людина покликана до особистого преображення і до преображення світ довкола себе, до привнесення в нього чогось кращого. Тому що людина носить на собі печать Творця, а отже покликана лише творити, а не нищити. Але гріх настільки руйнує наше єство, що ми тільки те й робимо, що руйнуємо все навколо себе.
Біда наша не тільки в занепаді духовності, але й в одночасному надмірному зростанні важливості матеріального аспекту нашого життя. Бо саме про це ми думаємо і турбуємося найбільше у своєму житті. Ми не вміємо жити так, щоби просто прожити, але постійно хочемо мати більше, і більше, і більше. Ось ці непомірні бажання і неможливість їх зреалізувати - все це руйнує і нас самих і все навколо нас.
Тому Преображення Господнє на Фаворській горі - ця дивна Євангельська подія перед стражданнями Христовими, покликана нас, дорогі брати і сестри, у наставити на шлях особистого перетворення і зміни, щоби ми були достойними носіями божественного світла та іскри божественного розуму. Дивлячись на ці плоди, які ви принесли до храму, ми не лише дякуємо Господеві за те, що благословив нам цей прекрасний врожай, але й насолоджуємося смаком цих фруктів і їхньою красою милуємося і кажемо, що вони вже достигли, їх уже можна споживати. Але чи Господь зможе це сказати в день зустрічі з нами? Чи зможе Він сказати нам, що ми вже доспіли у плодах нашої віри? Ось так ці видимі матеріальні ознаки дають нам можливість краще зрозуміти глибокі богословські істини, і, повірте, нам хоч би трохи потрудитися, і неодмінно ми станемо причасниками вічного нествореного світла Бога. Амінь!