Дорогі брати і сестри! Сьогодні Свята Церква звершує велике двунадесяте свято Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа на небеса. Святий апостол і євангелист Лука і у своєму Євангелії, і в книзі Діянь, автором якої він також є, дуже детально розповідає нам про цю подію. Важливими є при цьому слова Христа Спасителя про те, що святі апостоли повинні бути свідками Його проповіді, страждань, смерті і славного Воскресіння «в Єрусалимі та по всій Юдеї й Самарії та аж до краю землі», і, навіть, певною мірою повинні бути продовжувачами Його справи. (пор. Ін. 24, 46-48 і Діян. 1, 6-8) На нас, які визначають себе як християн, покладається сьогодні цей священний обов’язок бути свідками Ісуса Христа по всьому світі.
Ця Євангельська подія має у собі певне протиріччя почуттів: і сум, Бо Господь завершує Свій земний шлях і йде до Отця, і радість, бо Христос іде, щоби зійшов на учеників і всіх наступних християн Дух Святий. Так, у стихирах свята знаходимо слова про те, що святі апостоли обмивалися слізьми через те, що відійшов від них Учитель, і водночас у тропарі ми чуємо: «Радість створив Господь ученикам своїм». Це, дорогі брати і сестри, насправді є велика радість для нас, адже тілесно Син Божий залишає землю, однак як Бог, Який є Духом, повсякчасно перебуває серед нас, що засвідчив Своїми словами: «Ось Я з вами по всі дні, до кінця віку». (Мф. 28, 20) До того ж ми рідко задумуємось про надзвичайно глибокий смисл події, що відбулась на Єлеонській горі – Ісус Христос, втілене Слово Боже, Спаситель світу, що прийняв тіло від Діви Марії, возноситься від Своїх учеників і неосяжно і немислимо прославляє наше людське тіло, возсідаючи у тілі праворуч Господа Саваофа.
Ми знаємо слова Христа Спасителя які Він говорив перед своїми Голгофськими стражданнями до Своїх учеників: «Якщо Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас». (Ін. 16, 7) Хто такий цей Утішитель? Це Дух Святих, Який сходить від Отця, і Який зійшов у вигляді вогненних язиків на святих апостолів на десятий день після Вознесіння Господнього на небеса. З цього розуміємо, що найбільша радість Вознесіння Господнього для учеників, а отже і для всіх нас, полягає у сповненні обітниці Святого Духа, Який до нині животворить Святу Церкву. І ця обітниця і майбутнє сходження Святого Духа є вкрай важливими і недарма Він називається Ісусом Христом Утішителем. Дух Святий утішав апостолів, які всі до єдиного, окрім Іоана Богослова, зазнали мучеництва, і всіх мучеників і сповідників, які терпіли страждання за ім’я Христове. Без цієї, так би мовити, підтримки від Святого Духа не могли б і святі угодники, і всі прості християни йти шляхом сповідування Євангелія. Тому то таким важливим є сьогоднішній відхід Господа від апостолів.
Для нас же, дорогі брати і сестри, важливо частіше зводити очі до небес. Як добре є і благословенно, коли ми дивимося на небеса, туди, куди зійшов наш Господь, куди Вознісся Він у славі, і все життя своє повертати взором до небес. Адже на небесах для всіх нас Христос приготував відповідні оселі з ангелами. Той, хто є богоносним, оселиться з херувимами, хто любить Бога – оселиться з серафимами, хто має силу влади і правдиво керує народом – оселиться з господствами, силами, началами. Але чи є місце грішникам на небесах? Звичайно, що ні. Однак Господь вчить нас покаянню і всіх без винятку чекає на небесах. Нам слід безперестанку готувати себе до цього, невпинно виправляти свій життєвий шлях, досліджувати свої вчинки. Особливо важливо готувати нам свої душі, які повинні бути оселями для Духа Святого, у ці дні, коли вся Церква Христова живе очікуванням сповнення великої обітниці зішестя Утішителя. Будьмо подібними до Христових послідовників і учеників, які не розходились, не залишали Єрусалиму, але перебували разом у храмі і чекали сповнення обітниці їхнього Учителя. Що означає для нас не розходитись? Це бути максимально зосередженими і стійким у нашій вірі, сповідатися у своїх гріхах, мати чисті серця, бо і нам належить чекати Утішителя, Який прийде і освятить всіх нас. Амінь!