Дорогі брати і сестри! Щиро вітаю вас зі святом Стрітення Господнього, святом великим і дванадесятим.
Що ж насправді святкуємо ми сьогодні і яку подію, історичну подію, згадуємо? Щойно у Євангельському читанні ви чули, що на сороковий день після Різдва Христового Пресвята Богородиця разом із праведним Йосифом принесли Богомладенця Ісуса до Єрусалимського храму.
Для чого? Бо так велів Закон. І відразу виникає запитання: чи потрібно було, чи була потреба у Богородиці, Пречистої Діви Марії, яка і після Різдва Спасителя залишилася чистою Дівою дотримуватися цього закону?
І можна сказати, що потреби не мала, але звершити Закон була змушена, бо така була воля Самого Бога, принесеного Нею на руках до храму. Фактично, розуміємо, у певному сенсі можна сказати, що Богородиця принесла Самого Бога до Самого Бога, але звершилося це, як і багато інших епізодів і подій із земного життя Христа, щоби сповнилося все те, що було написано, узаконено і провіщено у Старому Завіті.
Разом із цим у центрі подій ми бачимо ще дві постаті: праведний Симеон, якого Церква назвала Богоприїмцем, і свята пророчиця Анна, які Духом Святим були приведені до храму саме в той момент, коли туди прийшла Пречиста Діва Марія і на Своїх руках принесла Немовля Ісуса.
Хто ж такий цей Симеон Богоприїмець? Він, як сказано, був “вітхий деньми”. У сучасній мові навіть важко підібрати відповідне слово, бо коли скажеш, що це був старець, нічого не скажеш, коли скажеш що це був старий похилого віку чоловік, то тим більше нічого не скажеш. Подібно, як і Завіт ми називаємо Вітхим, так і старець цей був вітхий днями свого життя, бо, як розповідає церковне передання, йому було 200 років.
Але ким же був цей старець? Він був перекладачем Священного Писання на тодішню мову імперії – грецьку. Цей переклад, у якому він приймав участь, назвали в Церкві Септуагінтою, або “перекладом сімдесяти”. Цей Симеон, як перекладач, як людина освічена, як людина, що вивчала і знала Писання, знав і про майбутнього Месію, про Спасителя світу. Те ж таки передання розповідає, що коли він, перекладаючи, засумнівався у можливості того, щоб Діва зачала і породила Месію, хотів замінити це слово на слово “жінка”, тоді Бог сказав йому, що він не помре, поки сам не побачить цього Месію, народженого від Діви.
Щоби відчути, дорогі брати і сестри, внутрішній стан праведного Симеона при цій зустрічі, згадайте, як тримали ви на руках своїх дітей, онуків, племінників, братів чи сестер, як раділи ви тому, що людина народилася на світ, не просто ваш син чи донька, а людина прийшла на світ, як намагалися осягнути це чудо. Так ось почуття Симеона перевищували наші у сотні разів, бо не просто людина прийшла на світ, а Слово Боже прийняло на Себе плоть і Цього втіленого Бога тримав він на своїх руках. Для чого це сталося? Щоби людина побачила, що ось Немовля Ісус і праведний Симеон тримає Його на руках, як і саме Слово Боже тримає весь світ на своїй долоні, і що так само і кожна людина може носити на своїх руках, у своєму серці Бога, бути в Христі Ісусі і Христос перебуватиме у ній.
Відразу після цього старець промовив молитву, яку Церква більше двох тисяч років виконує за кожнім вечірнім богослужінням – “Нині відпускаєш раба твого Владико…” Ця молитва дуже часто вживана нами і так є зрозумілою, у ній ідеться про перехід від цього земного життя до блаженного вічного життя. Відпускає Владика праведного Симеона. І що ж Симеон, куди цей праведний старець іде? Не дивуймося, але йде він до шеолу! Іде туди, де знаходяться всі душі, у темряву, і несе їм світло надії і звістку про Месію.
Але водночас Симеон промовляє слова, які для Пречистої Діви Марії в той час не до кінця були зрозумілими. Він говорить, як її серце пройме меч, він говорить про Її Немовля і каже, що Воно прийшло на світ і через Нього багато хто впаде і багато хто піднесеться.
Дивні слова для Марії, але ми, християни, знаємо, що це пророцтво здійснилося! Не випадково у цьому святі ми згадуємо Воскресіння Христа, не випадково згадуємо Старий Завіт, всю давню історію Церкви. З Євангелія, з Книги Діянь, з Передання, з історії ми знаємо, як змінив її хід, хід історії, Ісус Христос. Ми знаємо, як багато людей через Нього спокусилося і впало, і водночас, як багато людей піднеслося, найперше, духовно і морально.
Власне, цей процес поширився на весь світ. По всьому світі, де тільки проповідано було християнство, де тільки утворена була Церква, там відбувається вічна боротьба. А чому вона, дорогі брати і сестри, відбувається ця вічна боротьба? А тому, що те слово, та проповідь, та істина і правда, яку приніс Господь, вона не вкладається в рамки цього гріховного світу.
В Ізраїлі чекали Месії-Царя, Який прийде, визволить їх і вони будуть панувати над усім світом, буде панувати цей богообраний народ єврейський. Такого от Месію вони чекали, і коли побачили, що Христос прийшов і каже їм: “Любіть ворогів”, “Беріть свого хреста і слідуйте за мною” (А куди? На свою Голгофу!), тоді людина, перебуваючи у своєму гріховному стані, не змогла цього зрозуміти і прийняти і тому сказали, що розпинати його потрібно, що це не той Месія, якого вони чекали.
Ось тому, дорогі брати і сестри, це свято, свято Стрітення Господнього, є великим і важливим, воно включає у собі цілу низку минулих і майбутніх подій – у ньому і сповнення пророцтв і нові пророцтва. Це не просто зустріч, як ми дуже часто чуємо, Старого Завіту із Новим Завітом, зими з весною тощо.
Так, у нас є традиції і народні усілякі вірування, які, особливо у важкий радянський час, вийшли на перше місце і десь заглушили голос Церкви. Але тепер час, коли цю віру в собі треба розуміти і плекати, коли треба не просто знати, що зима із весною зустрічається у цей день. Хоча, можливо, у природі воно так і справді є, як і сьогодні прекрасний день, дуже гарний, теплий і сонячний. Але треба також і розмірковувати над глибинним духовним змістом свята Стрітення Господнього.
У цей день є звичай приносити до храму свічки для освячення. Я хотів би вам подати дуже коротку науку. Свічка – це є жертва Богові, наша жертва. І тут я зверну вашу увагу, що саме заради цього, так би мовити, “закону жертви” Пречиста Діва Марія сьогодні прийшла до Єрусалимського храму, хоча й не мала в цьому ніякої потреби. Вона принесла у жертву дві пташки, як і велів Закон, за першороджене Немовля.
Зупинюсь і тут і скажу, що дуже важливо, щоби і ми свідомо приносили своїх дітей для звершення над ними Таїнства Хрещення і і розуміли, що це не просто якийсь там обряд, а що цим ми посвячуємо дитину Богові, причислюємо її до християн, а пізніше – воцерковляємо. Цим самим ми даємо Богові обітницю, що будемо виховувати це дитя Законі Божому і в християнській вірі і моралі і ніяк інакше.
Як часто буває з нашими дітьми, що людина в дитячому віці, вона нічого не хоче робити, вона виходить з дому і рада, що бабця, дідусь, мама, тато не дістають, вибачте за таке слово. Вони прагнуть свободи, але свободи гріховної, хоч і по-дитячому, але гріховної. Це є так. Тому постійно треба тримати свій розум у тому дні, коли ви хрестили немовля, коли ви посвячували їх Богові, і це даватиме сили і розуміння правильного виховання.
Тільки в такому стані ви збережете людину, а людину зберегти і виховати – це означає виростити її такою, яка завжди буде з Богом і буде хотіти бути з Богом.
А повертаючись до свічок, повторюся, що наша свічка є жертва Богові. І, як горить наша свічка, так горить і палає наша душа у вірі. А віра зумовлює певний спосіб нашого життя – і це є наша жертва Богові. Тому є правильно, дорогі брати і сестри, (я нікому зараз не дорікаю, будете пам’ятати на наступний рік) як і колись я вам вже це говорив, краще мати свічку воскову у руках, бо це є праця бджоли, це благословення Боже.
Тепер же я ще додам: свічку бажано придбати у храмі! Я не кажу це з огляду на якісь грошові питання: це може бути цей храм, чи будь-який інший, але це повинна бути церква, дім Божий, бо це є жертва Богові. А так, яка ж це жертва і кому, коли ви її десь комусь внесли невідомо куди. І ось принесли до храму цю свічку, запалили, освятили, і винесли. Фактично, покоптили перед Богом в храмі, коптіння створили довкола і пішли додому. Немає жертви.
Особливо ж, коли мова йде про свічки, то для їх виготовлення, як і для виготовлення усього, що є у храмі, що використовується за богослужіннями, люди, що займаються цим, беруть на це благословення. А йдучи десь поза церкву, ви не можете бути впевнені, що свічка ця виготовлена із благословенням і молитвою.
Тому то бажано, якщо ви хочете, щоби від цієї свічі дійсно виходила якась сила, щоби ця свіча супроводжувала вашу молитву і полум’я її звертало цю молитву до неба, то найкраще робити так, щоб ця жертва залишалася в храмі Божому.
І нехай ваша жертва завжди буде благоприємною Богові. Амінь!