Дорогі брати і сестри! Сьогоднішнє Євангельське читання ставить перед нами дуже багато запитань – звичайних життєвих запитань.
Цю Євангельську розповідь євангелиста Матфея святі отці називають покликанням святих апостолів, а у євангелиста Луки ця подія називається чудом ловлі риби. Однак і в першому, і в другому випадку розповідається про одну подію.
Наш розум, наше серце і чуття бентежаться від почутого і ми хочемо запитати апостола Петра, на той час іще простого Симона-рибалку: “Симоне Іонин, чому ти так промовив до Господа?! Чому сказав “Відійди від мене, Господи!”? Невже така була твоя подяка Богові, Який так примножив рибу у твоїх сітях, що вони аж почали прориватись?”
Хто уважно читає Священне Писання міг зауважити, що апостол Петро не одного разу обмовлявся. Згадайте Преображення Господнє, коли на горі Фаворській Петро почав пропонувати Господу поставити намети для Нього і для старозавітніх пророків. В іншому місці Євангелія, коли Христос відкрив учням Своїм, що Йому належить постраждати в Єрусалимі і бути вбитим, апостол закликав Христа не робити цього і пошкодувати Себе.
І ще кілька схожих випадків можемо знайти у Новому Завіті. Що бачимо з цього? Бачимо велику простоту душевну апостола Петра. Спасительну простоту. Цей апостол усе сприймав просто і щиро, приймав усе близько до серця і від серця свого промовляв. Тому то він і став каменем віри. Бо сильніша віра у простих серцем людей, у людей, чий розум не вибудовує жодних хитросплетінь.
Отже ми бачимо, що апостол не одноразово говорив, так би мовити, не те, що потрібно. Однак, розмірковуючи над цим Євангельським епізодом, ми перш за все повинні звернути увагу не на слова, а на велике смирення Симона. Бо не просто каже “відійди”, але пояснює: “бо я чоловік грішний”.
Вартує уваги й інший аспект. На Тайній вечері після того, як Христос сказав учням, що один із них Його видасть, усі питали “чи не я?”. Але лише в уста Іуди євангелист вклав слова “чи не я, Учителю?” Святі Євангелисти нічого не записували у свої книги просто так. І якщо навіть зрадник називає Ісуса Назарянина Учитилем, отже Він справді вважався у народі великим Учитилем.
Подібно ж і в даному випадку. Симон сказав: “Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний!” (Лк. 5, 8) Таким чином майбутній апостол визнає Ісуса не просто Господом, не просто вищим за себе, але вищим саме духовно. Він визнає, можливо і сам не усвідомлюючи, в Ісусі Бога, поруч із Яким не може стояти грішна людина і якому ми повинні сповідатись у наших гріхах.
Отже тут проявляється велике смирення майбутнього апостола віри – апостола Петра. І ми саме на це з вами повинні звернути увагу, дорогі брати і сестри!
Чи може грішна людина витримати велич і славу Бога? Ніколи! Але чи зустрічаємося ми з вами зі славою Божою і величчю Його у своєму житті? Зустрічаємось!
Коли ж це відбувається? Під час Літургії! У Таїнстві Євхаристії не лише зустрічаємося із величчю Бога, але Самого Христа приймаємо у свої душі. Тому то в усвідомленні своєї гріховності повинні ми складати покаяння перед Богом. Для чого і дароване нам інше Таїнство – Таїнство Покаяння, Святої Сповіді.
Але навіть після цього повинні ми вважати себе недостойними прийняти Тіло і Кров Господню, а саме звершення цього повинні розуміти як велику милість Божу.
І от коли ми це все з вами усвідомлюємо, тоді ми стаємо вгодні ми є Богу. А якщо ж ні, якщо ми навіть не усвідомлюємо цього, Бог залишає нас Своїх ласок.
Отже будемо, дорогі брати і сестри, просити в апостола віри Симона Петра, щоби він через свої молитви перед Престолом Божим дав нам усвідомлення своєї гріховності і бажання покаятися. Бо він має ключі від Царства Небесного, до якого всі ми тут у земному житті прагнемо. Амінь!