Найперше хотів би привітати вас зі святою неділею, а також і з прийдешнім престольним святом вашого храму – днем пам’яті святої великомучениці Параскеви-П’ятниці, що припадає на завтра.
Коли я ввійшов до храму, то від отця-настоятеля у вітальному слові поув згадку про той 150-річний ювілей, який відзначає ваш храм цьогоріч. У ту мить я порахував, скільки поколінь молилося вже у цьому храмі: п’ять і ваше покоління – шосте! Уявіть лишень, скільки ваших односельців молилося у цьому храмі, скільки людей тут приймали Таїнства Хрещення, Шлюбу, скільки звідси було проведено в останню путь ваших предків. Благословенними є ваші пращури, які збудували цей величний храм, який стоїть до сьогодні на цьому святому місці.
Сьогодні ми святкуємо пам’ять преподобного Нестора Літописця. У його житії наведені прекрасні слова святого: всяка бо річ письмом не утверджена, йде в невідання і забуття. Вочевидь у вашому селі були люди, які писали літопис вашої парафії. Думаю, не забутий ніхто з жертводавців, з парафіян цього святого храму, записане життя парафії й історія самого храму за всі ці 150 років. І треба надалі цю справу продовжувати. Якщо навіть і не робилося це раніше, потрібно розпочинати цей літопис зараз. Нам належить бути вдячними нашим прадідам за те, що вони збудували таку святиню, і всім тим людям, які трудилися на її благо. Зробити ж це найлегше через пам’ять нашу про них, викладену на папері. Таким чином імена їхні згадуватимуться у молитвах і нашими дітьми.
Вітаючи вас із вашим престольним святом, хочу наголосити на тому, що нам слід бути за все вдячними Богові. Саме такої вдячності навчає нас і сьогоднішнє Євангельське читання. Жителі Гадарину виявили невдячність Богові за зцілення біснуватого, пошкодували, мабуть, стадо своїх свиней, що кинулося з кручі, як тільки в нього увійшли біси.
Ця розповідь дуже яскраво показує нам, як хапаємося ми за земне, забуваючи про божественне. Як за життєвими не такими й вагомими втратами і негараздами не помічаємо промислительної дії Божої. Адже ж, як сказано, у цьому біснуватому перебувала велика кількість бісів: він же сказав: легіон, – бо багато бісів увійшло в нього (Лк. 8:30). І ось біси, що діяли через цього нещасного чоловіка, наводили жах на всіх жителів того краю. Чи ж помітили те визволення, яке подав їм Спаситель, вигнавши бісів? Ні, вони побивалися через втрату свиней.
Чого ще ми повинні навчитися з цього Євангельського читання? Бачимо, що ані цей чоловік не міг собі допомогти, ані всі інші жителі Гадаринської землі не могли нічим зарадити. Приходить Христос і одним тільки словом зціляє біснуватого. Якщо ми стоїмо перед сами обличчям зла, перед неправдою і беззаконням, якщо біси вселяють у нас страх, вдаймося до Бога і всяке зло буде переможене вмить.
Тому, дорогі брати і сестри, ми не повинні нічого боятися, бо з нами Бог. І навіть те велике зло, яке вдерлося на нашу землю, яке тимчасово панує на Сході України, воно само себе знищить. Зло завжди нищить і поїдає само себе і для цього не треба наводити якоїсь безлічі прикладів. Достатньо поглянути на ту державу, про яку казали “від моря до океану”. І що ж? Це була імперія зла і вона сама себе знищила. І всі ті уламки, що ще залишилися від тієї імперії, також самі себе знищать, бо зло не може панувати вічно.
Що ж нам потрібно робити? Нам потрібно любити і любов’ю перемагати зло. Це не означає, що нам потрібно здатися, змиритися. Ні! Я говорю про любов до Батьківщини нашої, до України, таку жертовну любов, яку сьогодні виявляють наші хлопці-вояки, які безстрашно йдуть на Схід і захищають нашу Батьківщину в умовах, коли багато хто, на жаль, дозволяє собі говорити: а за що вони там боряться? Може не потрібно нам тієї землі? Україна велика – віддамо дві області і на цьому закінчиться війна! Отямтеся, безумні, нічого на цьому не закінчиться і не можна ось так просто віддати комусь свою землю!
Нам залишається лише дивуватися подвигу тих воїнів, які захищають кордони України. Ви запитаєте, чим вони спонукувані? Безстрашшям, що породжується любов’ю. Любов’ю до своєї рідної землі, яку придбати у своєму серці не так уже й легко.
Ось, здавалося, поруч із нами знаходилися прості люди, які жили, вчилися, працювали, одружувалися, народжували дітей, і раптом Господь виявляє у них таку велику жертовність! Повірте, саме про таку любов сказав Спаситель: немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх (Ін. 15:13).
У Старому Завіті прочитуємо такі слова Іозіїла до царя Іосафата та всього ізраїльського народу: не бійтеся і не жахайтеся безлічі цієї великої, бо не ваша війна, а Божа… cтійте і дивіться на спасіння Господнє, що посилається вам (2 Пар. 20: 15, 17). Отже, якщо це війна за справедливість і правду, то нам нема чого боятися. Ми ні на кого не нападали, а якщо так, то вірмо, що Божа Матір, як колись у Почаєві, як колись у Влахерні, простягне Свій покров над нами і захистить нас від нападу видимих і невидимих ворогів.
Я вірю в те, дорогі брати і сестри, що наша сьогоднішня молитва була справді щирою і була молитвою любові. Нехай Божа благодать осяює ваш храм, вашу парафію, ваші родини, ваше село. Нехай довгоочікувані мир і спокій, за які ми так молимося, прийдуть до кожного із нас, прийдуть на нашу землю, а найперше – у наші серця. Амінь!
Слава Ісусу Христу! Слава Україні!