Дорогі брати і сестри! У ці останні неділі перед Різдвом Христовим Свята Церква готує нас до зустрічі цього великого свята. Ці неділі, можна сказати, є іменними, і власне у сьогоднішній недільний день звершується пам’ять святих праотців, усіх тих, хто подвизався у вірі в Старому Завіті.
Церква Христова не знає іншої історії окрім історії самої віри і, відтак, поділена історія її на Старий Завіт і Новий Завіт.
Сьогоднішня Євангельська притча про тих, хто був покликаний на вечерю, дуже яскраво підкреслює нам зміст цієї неділі святих праотців. Зауважмо, господар, який запрошує на вечерю, є наче у тіні, про нього сказано лише євангелистом Лукою “якийсь чоловік”. Більшу роль відіграє раб, якого послав цей чоловік, щоби скликати на вечерю обраних гостей. Але на велику прикрість цього господаря ті, кому ця вечеря була приготована, не змогли на неї потрапити.
Цікаво, що в грецькій мові це слово “раб” вжите з великої літери. А чому? Що за честь? А тому, що тут ідеться про пришестя у світ Сина Божого, і тут ми вже розуміємо, що господар, який скликав на вечерю гостей – це є Бог Отець.
А що ж це є за вечеря? Це є суть, дорогі брати і сестри, наші часи, тому що Син Божий, як часто говориться, прийшов у кінці віків, образно кажучи, увечері великого дня існування нашого світу.
Всі ми очікуємо на цю вечерю. Всі ми прийдемо до дверей дому, де вона відбуватиметься, але одні ввійдуть і вечерятимуть, а інші залишаться надворі.
Усі ми з вами переходимо ворота смерті і, як би ми цього хотіли чи не хотіли, але нас ця вечеря чекає. І це не залежить від того, чи ми віримо в Христа, чи не віримо, вечеря неодмінно буде. І дай Бог, щоби ми потрапили на цю вечерю, були званими гостями і не тільки званими, але й обраними.
Не дивуйтеся, що з часу цього минуло вже більш, аніж 2000 років. Як тоді, так і сьогодні цей Великий Раб кличе нас на цю вечерю. Не дивуйтеся, що досі ця вечеря не настала, вона чекає нас у Царстві Небесному, про час приходу якого у Бога Свої міркування.
Церква Христова навчає, що на цю велика всезагальну вечерю всі будуть покликані, але знайдуть прихисток у тому домі і візьмуть участь у ній, тобто стануть причасниками вічного блаженного життя, тільки ті, хто будуть не просто званими, але й обраними.
Саме тому, дорогі брати і сестри, ми подібно кожного року зустрічаємо народження Христа Спасителя за святковою Різдвяною вечерею. Кожний із нас, кожна родина готується до цієї святкової вечері. Ви думаєте, лише для того, щоби спожити цих дванадцять пісних традиційних страв? Якщо це робиться тільки заради цього, то ми абсолютно не розуміємо ні Христового вчення, ні, тим більше, змісту пришестя у світ Сина Божого.
Збиратися за цією святковою вечерею – це традиція духовна. Ми творимо побажання один одному і це повинні бути щирі і духовні побажання.
Ось і старий рік ми проводжаємо, зустрічаємо новий, також бажаємо щось один одному. Хоча й можливо ми говоримо здебільшого про матеріальний добробут, бажаємо наступний рік прожити краще, бажаємо, щоби все було добре, щоби велися справи, але у нас все одно з’являються між цим слова побажань, щоби Христос Бог допомагав у всьому, щоби Божа Матір заступала. Так повинно бути, дорогі брати і сестри, ми повнні усюди, у всі сфери буття вноси хоча б краплю духовності.
Звісно, є ті, які відкидають всі ці Євангельські цінності, їм байдуже, як тому, хто придбав поле, хто купив волів, хто зашлюбувався. Їм байдуже. Христа давно вже нема в центрі їхнього буття. Але не дивуймося цьому.
Про це попереджав нас Христос. Євангеліє не закінчується якоюсь доброю казкою, вона закінчується Книгою Об’явлення Іоана Богослова, Апокаліпсисом.
Тому завжди слід бути на сторожі своєї душі, але водночас треба бути і великими оптимістами. Адже віримо у Христа Спасителя і святкуємо кожного року Його народження. А той, хто знає і визнає Христа і чинить за словом Його, той прийде на цю звану вечерю, і неодмінно буде не лише покликаним, але й обраним для вічного блаженного життя. Амінь!