Дорогі брати і сестри! Перш за все, я хотів би скласти вам велику подяку за те, що сьогодні маю можливість на запрошення отця-настоятеля, ієрея Іоана, церковного комітету, разом із вами молитись і служити у вашому величному храмі.
Щойно ви бачили як Святих Христових Таїн причащалися діти, батьки яких готували своїх чад до прийняття Тіла і Крові Господніх. Сьогодні ми чули таке незвичайно велике і багатогранне Євангельське читання, за яким і неділя має відповідну назву – про самарянку. Євангеліє розповідає нам про зустріч Христа Спасителя, Месії із самарянкою біля криниці Якова. «Як прагне олень до потоку води, так прагне душа моя до Тебе, Боже… до Бога Живого», – каже нам псалмоспівець Давид. (Пс. 41, 2-3) Зверніть увагу, брати і сестри, що цар Давид був найосвіченішою людиною свого часу, його звали царем, він мав блага і шану, але душа його прагла до Бога Живого. І ось те, про що мріяв цар Давид, стається із самарянкою – вона лицем до лиця зустрічається з Богом Живим біля криниці предків. Цей Бог просить у неї води, але самарянка, яка прийшла почерпнути з криниці, з якої брали воду ще її пращури, як вона сказала про праотця Якова, який «і сам пив з неї, і діти його, і худоба його», не знайшла в той час можливості дати Христу Спасителю цієї води. (Ін. 4, 12) І тут Христос сповіщає їй про воду, що тече у життя вічне. Цими словами Христос увів у неабияке збентеження самарянку, яка в ньому бачила звичайного юдея, юдея, які ворогували із самарянами, і ось цей юдей відкриває їй істини, не відвертається від неї і не ганьбить її. Христос поступово відкрив її очі для розуміння, що перед нею не просто людина, яка просить води, але Месія. Христос готовий зустрітись подібним чином з кожним із нас, у місці, у час і за обставин найбільш придатних для прийняти Його нашою душею як Месію і Бога всіх.
Що таке подати води за цим Євангельським прикладом? І яку воду подав Христос цій жінці? Христос приводить самарянку до глибини великих думок і сприйняття нею Бога, Він подає їй Себе, навчає правильному розумінню і правильному поклонінню Богові «духом та істиною». (Ін, 4, 24) Це вічна і безсмертна пожива для людських душ, це та вода, яку, згідно обіцянки, Ісус подав самарянці.
Ми сьогодні, дорогі брати і сестри, зібралися в цьому храмі для того, щоб духом та істиною поклонитися живому Богові, і не тільки поклонитися, але й прийняти і спожити цілющої води Святих Христових Таїн, які вводять нас у життя вічне. І саме цієї чудотворної води сповна напились сьогодні ваші чада, з чого я й розпочав своє слово. Ми знаємо, що для тіла нам потрібна їжа, тому що так ми підтримуємо своє життя. Але, якою ж повинна бути їжа для душі? Хіба такою як для самого тіла? Ні! Якщо ми однаковою їжею будемо пробувати наситити наші тіла і душі, то нічого у нас не вийде з цього. Бо інша їжа у тіла й інша у душі. Такої їжі, як для тіла, душа наша не сприймає і ніколи не сприйме. Потрібно для душ наших шукати джерела води цілющої, що течуть у життя вічне, якими володіє наш Христос Бог.
Христос так між іншим згадує про чоловіка самарянки, дає зрозуміти їй, що Йому відомо скількох чоловіків вона змінила і що той, з яким живе зараз, не чоловік їй. Господь не грізно, але дуже м’яко і, кажучи нашою мовою, тактовно дає зрозуміти цій жінці, що життя її не зовсім праведне. І ця зустріч біля криниці, ці слова Господа знаходять таке сильне відлуння у душі самарянки, що, як розповідає святитель Димитрій Ростовський у викладі житія Фотинії (так звалась ця жінка) мучениці, вона стала ревно проповідувати Христа, за що і зазнала мученицької кончини. Чи ж настільки, дорогі брати і сестри, сприймаємо ми наші зустрічі з Христом, яких насправді у нас протягом життя є безліч? Господь завжди поруч, але чи хочемо ми приймати Його?
Коли ми читаємо цей Євангельський уривок, то бачимо, що ключеві вербальне місце у ньому посідає слово «вода». Вода була дуже важливою для того краю. Ми знаємо, що вона важлива і для нормальної життєдіяльності кожної без винятку людини. Власне, ми з вами на великий відсоток складаємось з води. Саме тому так часто Церква освячує воду і дає її на поживу вірним. Ми бачимо, що Христос відкрився самарянці біля криниці, але чи маємо ми зараз криниці, з яких можна почерпнути води і напоїти когось? Ні! Колись криниці були у селах чи не в кожній хаті, а зараз, якщо й і є, то більшість геть занедбані. Ми занедбали рукотворні криниці і точно так само занедбали і криниці нерукотворні, криниці наших душ. Давайте задумаймося над цією символічною проблемою нашої сучасності. Нам говорять, що питною і якісною є вода з пляшок, з пластикової чи скляної штучної тари. Так, можливо, ми напоїмо такою водою наші тіла, але душа нічого штучного не прийме у поживу.
Як же важливо у житті, дорогі брати і сестри, очистити криниці наших душ і берегти їх такими чистими. Що означає це? Це означає очистити душі наші і прийняти у них Бога, і так постійно перебувати із Господом. Живучи ж у Бозі і ходячи у заповідях Його, робімо все, щоби вода із криниць наших душ текла в життя вічне і завжди подавалась нам Господом і Спасителем нашим Ісусом Христом. Амінь!