Дорогі брати і сестри! Щойно, під час читання святого Євангелія, ми чули як Христос Спаситель готує Своїх учнів, а відтак і нас із вами, до днів Його великих страждань, смерті і славного світло-сяйного Воскресіння. Господь збирає Своїх учеників і відкриває їм події, що відбудуться з Ним через декілька днів.
Слухаючи Христа, учні, схоже, не до кінця розуміли Його, зокрема слова про Царство Боже, тому і приступили до Нього сини Заведеєві – Яків та Іоан, – разом із матір’ю своєю з проханням дарувати їм у майбутньому царстві певну владу, повноваження, і щоби возсідали вони праворуч і ліворуч від Ісуса. Просячи цього, вони, звісно, міркували приземлено і говорили про земне царство. Христос же дуже чітко повертає їх думки у потрібне русло двома Своїми фразами. Першою з них є: «Не знаєте, чого просите…Чашу, яку Я п’ю, вип’єте, і хрещенням, яким я хрещусь, охреститеся; але, щоб сісти праворуч і ліворуч від Мене – не від Мене залежить, а кому уготовано». (Мк. 10, 39-40) Цим Спаситель дав зрозуміти їм, що не земне царство проповідує Він, але Царство Небесне, і що духовною владою наділяються не за проханнями, але лише обрані. Другою ж фразою Христос розкриває усю сутність Свого приходу у світ: «Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, але щоб послужити і віддати душу Свою за визволення багатьох». (Мк. 10, 45)
Господь сьогодні промовляє до усіх нас, людей ХХІ століття: «Я прийшов послужити вам». Усі ми, живучи на землі, у більшій чи меншій мірі, але маємо певну владу над іншими людьми: над дітьми, над учнями, над підлеглими, над жителями міста або й усієї держави. І дуже важливо, щоби ми завжди пам’ятали слова Христові і не зловживали своєю владою, маючи перед собою приклад Спасителя як образ найглибшого смирення. Сини Заведеєві через слабкість людської природи захотіли слави і влади. Це одразу викликало невдоволення й осуд серед інших учеників. Однак Христос як завжди знаходить потрібні слова, умиротворяє всіх і навчає правильного ставлення один до одного у християнських спільнотах і показує: «Ви знаєте, що ті, яких називають князями народів, панують над ними, і вельможі їхні володіють ними. Але між вами нехай не буде так». (Мк. 10, 42-43)
Потрібно нам, дорогі брати і сестри, завжди жити за совістю і чинити лише так, як вона нам підказує. Голос же її заглушують злі вчинки, наші гріхи і пристрасті, ми стаємо нечутливими до її настанов. І ось, щоби пробудити у собі совість, щоби знову чути її голос і ходити у заповідях Божих, потрібне смирення, усвідомлення своєї гріховності і щире каяття. Саме тому, дорогі брати і сестри, Церква сьогодні ставить нам у приклад життя і духовні подвиги преподобної матері нашої Марії Єгипетської. Ми загалом дуже часто під час посту згадуємо про цю святу. Навіть Великий покаянний канон преподобного Андрія Критського, який ми читали за ранньою у вечір середи п’ятого тижня посту, ми називаємо «Маріїним стоянням». Що ж такого дивного і величного у духовному сенсі насправді зробила Марія Єгипетська, ця велика подвижниця? Все дуже просто – вона перемогла у собі гріх, який розтлівав її душу і тіло, і при тому гріх, який є дуже солодким для людського єства. Цим гріхом є блудодіяння. Вона цілком перемогла його у собі. Зверніть увагу на мої слова, бо дуже важливо кожен з наших гріхів дійсно перемогти. Ми приступаємо до Таїнства Сповіді багато, дуже багато разів протягом усього життя, але чи ми перемагаємо ми гріхи, у яких сповідаємось, чи ми залишаємо їх? Чи відсікаємо гріх від себе, чи незабаром після каяття знову повертаємося до нього? Мало, надто мало визнати свій гріх, потрібно його рішуче відкинути від себе, яким би солодким він не був. Преподобна Марія Єгипетська гріх блуду, пристрасного життя і розпусти у собі перемогла. Усвідомивши свою гріховність, вона в одну мить перевернула своє життя. Вони проводила дні свої у постійних нестримних гріхах і начеб то нічого їй не бракувало. Однак в один момент вона полишає усе, відрікається від усього свого колишнього життя, від усього, що мало вона раніше, від усього матеріального, полишає усе і йде у пустелю. Наскільки щирим і довершеним було каяття цієї жінки: вона залишає суспільство і йде в пустелю до диких звірів, де чекають її нестерпні природні умови, голод і спрага. Так само і ми, каючись, повинні рішуче відкидати гріховне минуле і вже ніколи не повертатись до нього.
Читаючи житіє преподобної Марії, знаходимо розповідь про те, як вона сіла на корабель, що віз паломників на Святу Землю, задумавши насміятись на їхньою вірою, спокусивши до гріха своєю поведінкою і розпусними танцями. Цим вона власне займалась усю дорогу. Аж ось корабель дістався до місця призначення, усі, хто був на борту вирушили до Єрусалимського храму і тут сталось дивовижне: усі, і навіть ті, хто спокусився її танцями, входили спокійно до храму, а саму ж Марію якась сила не впускала, відкидаючи від дверей святині. Ця подія перевернула її свідомість, змусила замислитись над усім своїм життям, над своїм діянням і надихнула у подвигу вимолити собі прощення у Бога. Це, дорогі брати і сестри, слугує прикладом для нас. Прикладом промислительної дії Божої. Господь усім нам у житті посилає відповідні ситуації, відповідних людей, створює належні обставини, які допомогли б нам, якщо стоїмо ми на шляху гріховному, зійти з нього, допомогли б помітити і перебороти злі схильності наші. Творець дбає про нас і про наше спасіння, але, зрештою, все залежить від нас: ми або переможемо гріх у собі, або знову повернемось до нього.
Надалі, протягом усього життя, перед Марією постійно поставили образи її минулих гріхів, її постійно спокушали біси, нагадуючи минуле гріховне солодке життя, вона ж усе терпіла і боролася з картинами минулого, які наче фільм прокручувалися перед її очима. Не думаймо, дорогі брати і сестри, що сатана, спокусивши нас одного разу до того чи іншого гріха, зупиниться на цьому, не обманюймось. Він не хоче нашого спасіння, і тому, знайшовши одного разу нашу слабинку, битиме по ній раз за разом. Тут саме надто важливо не схибити з обраного шляху, не піддатись повторно спокусі і не повернутись до минулого безчестя.
Ми вже майже стоїмо на порозі Світлого Христового Воскресіння. Як багато у всі наступні дні буде людей у храмі, як багато буде бажаючих приступити до Святих Тайн. Давайте ж не будемо вбігати до храму на мить, для того, щоби якомога швидше посповідатися і причаститися, і, навіть не дочекавшись кінця богослужіння, бігти з храму геть «по справам». Одного разу, такою нашою поведінкою, ми можемо переповнити чашу терпіння Господа і всі наші вбігання і вибігання з храму припиняться, і не зможемо ми увійти до нього, як колись Марія Єгипетська. Але ж чи розвернемось як вона і попрямуємо до пустелі? Навряд! Ми потрапимо у вир життя і зіб’ємось з дороги спасіння. Тому краще не доводити до подібного. Не лінуймося: чим ближче ми будемо життям і вчинками своїми до Бога, тим ближчою до нас буде промислительна правиця Його, тим легше нам буде нести наш духовний подвиг. Нехай образ цієї праведної жінки, яку ми називаємо матір’ю нашою, завжди перебуватиме перед нашими очима і слугуватиме нагадуванням і вказівкою на те, що першими кроком на дорозі до Царства Небесного є визнання своєї гріховності і щире каяття у своїх злих вчинках. Амінь.