Дорогі брати і сестри! За чотириста років до явлення у світ Ісуса Христа пророком були сказані слова, які ви щойно почули, які подає нам у своєму Євангелії святий апостол Іоан Богослов: “Не бійся, дочко Сионська! Ось Цар твій гряде, сидячи на молодому ослі” (Ін. 12, 15; пор. Зах. 9, 9).
Ісус Христос входить в Єрусалим у великій славі – це Євангельська подія, це історична подія. Якщо комусь із вас поталанить (або й уже поталанило) побувати на Святій Землі, то вам неодмінно покажуть ті ворота, якими Ісус Христос увійшов у Єрусалим. Сьогодні ці ворота є замурованими, немов би своєрідний символічний знак, що більше вже ніхто не може, не має права в’їжджати через них у Святий Божий Град, місто Царя Великого – Єрусалим.
Однак, ми повинні розуміти і всі ми знаємо, що наш Єрусалим є Єрусалим горній; справжній Божий Град, справжнє Боже Місто є на небесах.
Чому саме так зустрічали люди Ісуса Христа? Тому що, як сказано святим євангелістом Іоаном Богословом, “Він викликав Лазаря із гробу і воскресив його з мертвих” (Ін. 12, 17).
Ученики говорили: “Господи, хіба Ти можеш щось із ним зробити, коли він уже смердить, коли вже четвертий день від його смерті?!” Але Христос воскресив Лазаря, провістивши тим самим загальне воскресіння всіх нас, але перш за все – Своє Воскресіння.
Якщо хтось із нас запитає, в чому різниця між воскресінням праведного Лазаря і Воскресінням Ісуса Христа, перемогою Ним над смертю Своєю смертю, то треба сказати, що між цими подіями є велика й істотна різниця.
Хоча й воскреслий праведний Лазар навіть вечеряв із Господом, він все одно помер: прийшов час і Лазар знову помер. Ісус же Христос, подолавши смерть одного разу, більше вже не помирає, смерть над ним не володіє. Над Христом – Богочоловіком, – смерть не володіє – ось у чому велика різниця між воскресінням Лазаря і Воскресінням Ісуса Христа, тим Воскресінням, яке ми кожного року чекаємо.
Воскрешення чотириденного мерця – такого до Ісуса не робив ніхто, це було нечуваним чудом, і люди цією звісткою були добряче збентеженні. Як можна було із мертвих підняти людину? Це було і є вище людського розуміння. Але достатньо запитати себе: хто підняв? Відповідь одна – Христос Бог, і з цієї відповіді стає зрозумілим, як це було можливо.
Ми маємо приклади зі Старого Завіту, коли люди, праведники, не вмирали, як це було з пророком Іллею. Але ж Лазар дійсно помер, про це свідчили і його сестри, й інші присутні там люди, це засвідчували і природні звичні явища. І ось цей Лазар за словом Христовим виходить із гробу свого – такого в історії людства не чинив ще ніхто.
Вочевидь, що серед присутніх під час воскрешення Лазаря і серед тих, хто при вході Господа до Єрусалиму вигукував “Осанна!”, були й ті, хто за кілька днів у преторії гукали до Пилата “Розіпни, розіпни Його!”
Дорогі брати і сестри, для нас сам вхід Господній в Єрусалим і його обставини – це не звичайна подія. Ми, читаючи Євангельську розповідь про цю подію, часто не звертаємо уваги на всі подробиці, описані і згадані євангелістами.
Ось для чого Ісус наказав відв’язати молоде осля і, сівши верхи, саме на ньому в’їхав в Єрусалим? Чому віслюк, чому не прекрасний породистий кінь? Адже Йому як Царю, як Месії воістину належали всі царські почесті і шана.
Христос через цього віслюка викриває і висміює тих, хто чекав царя і владику землі і не шукав духовного відродження, духовного спасіння і Царства Небесного. Він показую всю сутність свою, немов кажучи: “Я не завойовник і не тріумфатор, Я ваш Бог і Господь – лагідний і смиренний серцем. Навчіться ж у Мене”.
Саме ж осля символізує нашу душу, яка стає християнкою, яка звільняється від гріховних пут. Це осля було прив’язане, Христос посилає апостолів відв’язати осля і привести до Нього. Так само були послані апостоли проповідувати Євангеліє до всіх народів, приводячи душі людські до Христа, які Господь Своєю Жертвою звільнив від пут гріха і смерті.
Християнська душа є донькою Духа Святого. Запам’ятайте це: душа є донькою Духа Святого! Тому що вона вдихнута в людину Самим Богом. Душа у тілесному сенсі не може помирати, але тонучи у гріхах, може померти у духовному сенсі, може померти для духовного життя.
Ми з вами для чого в ці дні йдемо до храму, сповідаємось, причащаємось? Щоби не бути, щоби не опинитися раптово серед тих людей, які зрадять Христа, які кричатимуть “Розіпни, розіпни Його!”, і щоби не спіткала нас їхня доля, доля безумців, які прийняли на себе Кров Сина Божого.
Господь сказав до своїх учнів: “Ви – друзі Мої, якщо виконуєте те, що Я заповідаю вам” (Ін. 15, 14). Ось для чого нам потрібно перемагати в собі гріх, каятись слізно – щоби бути названими друзями Божими.
Отож, дорогі брати і сестри, святкуючи Вхід Господній в Єрусалим, тримаючи ці віття перемоги, віття вічного життя, дбаймо про свої душі, щоби вони завжди радісно і щиро вітали Христа і разом із Господом увійшли у Град Божий, Небесний Єрусалим, де всім друзям Христовим приготоване вічне блаженне життя. Амінь!