Дорогі брати і сестри! Сьогоднішній останній день, останню неділю перед Святою Чотиридесятницю, Великим постом, Церква називає Прощеною неділею і згадує біблійну подію вигнання Адама із раю.
Щойно у прочитаному Євангелії від Матфея ви чули певні настанови Спасителя нашого Ісуса Христа відносно того, як ми, вже християни, згадуючи ту давню Біблійну подію, повинні чинити, щоби хоча б певною мірою пригадати і виростити у своїх душах і довкола нас той рай, той сад, в якому жила перша людина.
Отже, потрібно прощати ближньому провини його, щоби навколо себе зростити і відновити цей райський сад, потрібно поститися по-справжньому і не лицемірно, щоби самих себе і своє існування хоча б трішки наблизити до цього блаженного стану, в якому перебувала людина в раю, потрібно не думати про матеріальні статки, щоби втримати себе у цьому стані.
Церква нагадує нам, яким повинен бути наш піст. Великий піст – це десятина наша від цілого року, яку ми віддаємо Богові. Тому що не всі дотримуються посту протягом року, а цей піст є надто важливий, тому і Церква встановила тривалість йому саме у шість тижнів і закликає поститися усіх і прожити цей час у подвигу покаяння.
Дуже важко прощати провини і образи ближньому, без нашого особистого покаяння це практично не можливо.
Ми зараз усі, брати і сестри, живемо у неспокійному стані, тому що всі переживаємо, перш за все, за нашу Україну. І якщо ми говоримо про прощення провин ближньому, то наше серце всередині і душа нуртують, ми не розуміємо, як можна простити все те, що відбулось і відбувається в нашій Українській державі, в стосунках з таким же, як і ми, православним російським народом. Ми православні і вони православні. Ну начебто так, але який православний чоловік напередодні Великого посту творитиме такі речі? Жодна православна, та й християнська загалом, душа не піде на такі кроки!
Мені здається, що Бог усе так допустив, щоби усі подивилися і зрозуміли, хто є хто, де є справжні архіпастирі, де є справжня Церква Христова.
До такого стану дійшло суспільство, що навіть у людей деща далеких від Церкви на сторінках у соцмережах зустрічаєш запитання: “А чому ж мовчить Патріарх Кирил, який чи не всю Україну вважає своєю канонічною територією і каже, що тут проживає його паства?” А що може він сказати, коли Церква у Росії зрослася з владним корумпованим організмом? Що може він сказати? Можливо би й хотів щось заявити, але не може. І ось так карає Господь людей і показує все таємне, коли людина не поставляє для себе Бога і Його істину на перше місце.
І тому в нас виникає багато запитань у цей неспокійний час: як нам поводити себе, чи взивати про справедливість, чи взивати про правду, чи шукати її взагалі. Так, це є наш шлях! А також ми з вами повинні антологічно помислити, що всі ці речі є наслідком отого першого гріха, який увійшов в людину, людську природу і людську історію. Саме через цей перший гріх, допоки існуватиме людство, доти ми будемо зустрічатися з подібними викликами.
Ми, хто хоче вірувати істинно, бути справжнім християнином, повинні розуміти, що ж насправді сталося з Адамом в раю і чому він був вигнаний із того саду і відлучений від блаженного життя. Бо, коли ми читаємо і вивчаємо світську історію, як науку, то поруч із нею (навіть деколи і свідомі християни) Біблійні тексти сприймаємо часто як легенди – ніби й навіть віримо у написане, але значення особливого не надаємо.
Ну навіщо нам знати Біблійну історію, нам добре викладають світську, де все по-іншому, де людина крутиться навколо всього матеріального та й узагалі увесь світ крутиться довкола людини. І ніхто, ніхто не взиває, не каже, що це була величезна трагедія, найбільша трагедія людської історії. і чим більше людство відступає від цього початку свого буття, падає в незнання і не усвідомлення всього того, про що читаємо на перших сторінках Біблії, тим більше ми будемо зустрічатися із неправдою, із гріхом, будемо волати до небес, просити в Бога цієї милості, але буде дана вона нам лише після нашого особистого осмислення природи наших нещасть.
Що ж ми повинні робити під час цього посту? Перш за все молитися за примноження любові, і найперше серед нашого українського народу. Це дасть нам можливість триматися разом, згуртовано. Протягом Великого посту ми повинні, і Церква нас до цього закликає, молитися за спочилих і, особливо, за загиблих героїв нашого Майдану. Будьте певні, ми їх ще до кінця не зрозуміли і не оплакали, тому нам потрібно в усі поминальні суботи посту, та й узагалі щодня, молитися за них, поіменно згадувати цих юнаків і чоловіків, які поклали свої життя там на Майдані.
Бо ще й навіть сьогодні знаходяться ті, хто оскаржує, хто протестує, хто не приймає ті принципи, про які ці люди заявляли, стоячи на Майдані. А їхні принципи були прості, це були християнські принцип, які повинен відстоювати, кожний, хто вважає себе християнином: свобода як найвищий дар, отриманий людиною від Бога, і вимагати цього міг тільки справжній християнин, і правда, що також могло звучати лише з уст християнина.
А отже той, хто бореться проти цих принципів, проти свободи і правди, хто не визнає їх, той не є християнином і тому не доводиться дивуватися вчинкам таких людей-нехристиян.
Я особисто підтримую тих вірян, які приходять до мене і говорять: “Владико, нам мабуть треба сумувати і молитися цілий рік”. Так, потрібно! І, повірте, нам є за що молитися і що простити в Бога.
Чого ж нам просити в Бога? Ми повинні зокрема простити про єдність в розділеному Українському Православ’ї. Сьогодні до усвідомлення цього приходять і ті православні, хто перебуває у єдності з Московським Патріархатом. Важко їм сприйняти і змиритися з тим, що, особливо протягом цих двох останніх днів, не чутно голосу їхнього Патріарха. Де він, де та справедливість та істинна, яку повинні захищати Предстоятелі Церков, Патріархи, митрополити? Немає цього всього. І це дуже показовий момент.
Є на Святій Горі Афон звичай серед ченців, якщо вони не примирилися один із одним, опускати слова “як і ми прощаємо винуватцям нашим” з Господньої молитви. Але, скажете ви, хіба із цього малого Євангелія, молитви Господньої, яка пролунала з вуст самого Христа Спасителя, ми маємо право щось опустити? Потрібно жити так, щоби не треба було нічого опускати, щоби будь-які слова молитов ми промовляли твердо і впевнено. І кожного разу, читаючи цю молитву, зосереджуйтеся на цих словах: “І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”. І пам’ятайте, якою є умова прощення наших гріхів перед Богом. А якщо будемо прощати ближнім, неодмінно Господь зглянеться на нас.
Сьогодні ввечері в нашому соборі, о 18-ій годині, розпочнеться вечірня, а після неї буде звершено чин прощення. Я звернуся до вас іще з одним словом. І, звичайно, що кожний із вас, хто стає на цю стежку посту, повинен прийти і взяти на це благословення. Це є неодмінним! Бо тільки з благословенням, з Божою допомогою ми сповнимо цей піст, як належить, і в житті своєму переможемо нашого противника, диявола, і все те, коїться довкола нього.
Отже, борімося, брати і сестри, за свободу і правду, а рівно з цим і за особисту духовність і чистоту. Амінь!