Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія в неділю 16-ту після П’ятидесятниці, перед Воздвиженням

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Всечесні отці!

Отче-настоятелю!

Дорогі у Христі брати і сестри!

Трохи більше року тому Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет освятив цей величний храм на честь Першоверховних апостолів Петра і Павла. Я згадую це для того, щоби наголосити для вас, що зовсім не кожний збудований в Україні храм освячується Святійшим Патріархом. Цей факт підносить подію освячення на ще вищий рівень, і власне сьогоднішня наша соборна Божественна Літургія приурочена саме першій річниці освячення вашого прекрасного величного храму.

Сьогоднішня неділя - це неділя шістнадцята після святої П’ятидесятниці і є також неділею перед Воздвиженням Чесного і Животворчого Хреста Господнього. І ось сьогодні ми прослухали прекрасну притчу про таланти. Талант, як усі ми розуміємо, це найперше грошова одиниця. Ви чули, що один господар, вирушаючи в далеку подорож, викликав до себе слуг і доручив їм керувати своїм майном. Один отримав п’ять талантів, інший - два таланти, третій - один талант. При цьому талант прирівнювався до тисячі золотих монет. Як бачите, сума була досить велика, і тому логічно, що після повернення господаря, слуги одразу прийшли до нього, щоби прозвітуватися за доручені їм гроші. Зауважте, не сказано, що господар наказав слугам щось особливе робити з цими талантами, але, звісно, коли довідався, що і той, хто отримав п’ять талантів, і той, хто отримав два таланти, примножили його статки, подвоївши отримане, порадів їхній підприємливості та похвалив їх.

Третій же слуга прийшов до свого пана з претензією, будучи вже налаштованим негативно, і звернувся до нього зі словами: знав тебе, як жорстоку людину, жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав; і, побо­яв­шись, пішов і заховав талант твій у землю; ось тобі твоє (Мф. 25: 24-25). І ви знаєте що було з тим лукавим і лінівим рабом, який нахабно виступив проти пана свого, замість того, щоби віддячити йому за виявлену довіру.

Господь дуже часто промовляв до учеників та інших слухачів притчами, тому що притча давала можливість простому люду в зрозумілих для них образах, що зустрічалися в їхньому повсякденному житті, пізнати глибокі істини євангельського віровчення. Через притчі Христос не лише навчає, але й дуже часто викриває та засуджує ті чи інші гріхи. От і підсумок цієї притчі зовсім невтішний для того слуги, що мав один талант: його наказано було кинути в пітьму непроглядну, де буде плач і скрегіт зу­бів. Інші ж двоє рабів, як зазначено, ввійшли в радість свого господаря.

Очевидно, Христос, розповідаючи цю притчу, подає Своїм слухачам, а отже і всім нам, два уроки: по-перше, пояснює, що все отримане нами, всякий талант повинен бути помноженим, а по-друге, що люди несхожі за своїми талантами і здібностями один на одного. Це була велика помилка всіх тих ідеологій XX століття, які проповідували тотальну рівність людей і які врешті-решт розсипалися як порох, бо були облудними і протиприродніми. Люди дуже різні за своїми вміннями і здібностями, і найперше тому, що вони різні за своїми покликаннями, і від самого народження вони мають даровані Богом таланти для втілення саме свого покликання. Хтось співає, як ось ці прекрасні хлопці з октету “Орфей”, інші, наприклад, малюють, ще інші здібні у підприємницькій діяльності, інші здібні до навчання людей, до вчителювання, а ще інші мають талант лікаря-хірурга чи лікаря-терапевта. І ось Христос цією притчею, зокрема, хоче дати нам зрозуміти, що ми повинні бачити і розуміти свій талант і реалізовувати його на благо собі і людям, а також вміти побачити талант у ближньому своєму, не осуджувати людину за будь-що, а перш за все побачити ближнього як талановиту людину.

Проте дуже часто буває зовсім навпаки. Отриманий талант людина закопує глибоко в землю, не розвиває його, не хоче працювати ні над собою, ні по життю, а потім стає перед очі Господні і не має, чим похвалитися і чим виправдатися. Надто мало мати один тільки хист до чогось. Мати талант - від нас не залежить, ми отримуємо йогов дар, а не за якісь заслуги. Від нас залежить розвинути його. На одному лише відвінному слухові на скрипці не заграєш! Так само й у всіх без виключення галузях: і в медицині, і в мистецтві, і водієм добрим не будеш, якщо ретельно не вчитимешся і не будеш відповідальним.

Що ж стає на заваді? І лінощі, і гординя, і пристрасті, які ми називаємо поганими звичками. Він був би прекрасним столяром, монтажником тощо, якби не заливався так горілкою, якби не пропивав усе зароблене. Скільки разів ми чули щось подібне? До цих пристрастей, які руйнують життя (дуже часто зовсім молодих) людей належать і алкоголізм, і наркоманія, і захоплення азартними іграми і багато-багато іншого. Христос же закликає нас до відповідальності перед ним як нашим Творцем і Богом, перед нашими ближніми, адже ми покликані через свої таланти служити суспільству, і, звісно, перед самим собою, бо таланти наші ми повинні використувати і собі на благо, як один із засобів на шляху спасіння душі.

Каже Господь: в домі Отця Мого осель багато (Ін. 14:2). А які це оселі? Для кожного приготована така оселя, яку він заслужив протягом життя. Ми самі вибудовуємо собі оселі на небесах через власні добродіяння на землі. І ось, хтось чим і як служить ближньім своїм, таку оселю і вибудовує собі на небі.

Усе це начебто дуже просто і зрозуміло, але на ділі дуже важко нам буває втілити все це у життя. Дуже важко в ближньому своєму побачити добру людину, побачити талант і захотіти допомогти йому або ж просто порадіти за нього. Ми спершу осуджуємо чи заздримо, а потім уже, можливо, розбираємося в ситуації. А все це залежить і є ознакою рівня нашої духовності. І я часто повторюю таку тезу: духовність як відповідальність. І сьогодні як ніколи нам необхідне належне поєднання цих двох характеристик. На Сході триває війна, не до кінця безпечно ми почуваємося і тут, де, хоч і немає війни, але є все одно небезпечно, бо ми не знаємо, хто до нас може приїхати, які диверсійні групи можуть сюди заслати, що можуть з нами вчинити. Ми не повинні заспокоюватися, байдужіти, бути легковажними. Ми не маємо на це права! Нам слід бути дуже уважними один до одних і до самих себе. Я вважаю, що кожна людина в цей час перш за все повинна бути відповідальною на своєму місці; відповідальною за будь-яку справу, яку вона робить.

Ми чуємо, як багато сьогодні говорять про єдність, про побудову сильної держави. Так ось на такі великі звершення здатні лише духовні і відповідальні люди. Тільки так ми зможемо збудувати сильне християнське суспільство. Ознакою ж нашого успіху буде зникнення всіх тих численних пороків, які роз’їдають душу нашої держави і серед яких корупція, хабарництво та багато іншого. Усе це так само лежить у площині притчі про таланти, бо і державність - це дар від Бога, і ми можемо його як розвинути , так і закопати.

На поміч же собі прикликаймо Божу Матір. Ось завтра дванадесяте свято - Різдво Пресвятої Богородиці. Сьогодні ж у вашому храмі знаходиться точний список чудотворної ікони Львівської Божої Матері “Одигитрія”, що в перекладі означає “Провідниця”. Якщо ви хочете у своєму житті знайти правильну стежку, прикликайте на допомогу Божу Матір - Провідницю, яка всіх приводить до Свого Сина. І зараз перед цим чудотворним образом ми звершимо молебень і піднесемо молитви за те зокрема, щоби ноги наші були наставлені на праведну стежку, йдучи по якій ми примножимо свої таланти, і коли прийдемо до Господа, почуємо такі солодкі і жадані слова: гаразд, добрий і вірний рабе! Увійди в радість господаря твого (Мф. 25:21). Амінь!

(проповідь виголошена за Божественною Літургією у Свято-Петропавлівському деканальному храмі с. Давидів під час Архіпастирських відвідин Пустомитівського благочиння та перебування на Пустомитівщині Львівської чудотворної ікони Божої Матері в рамках відзначення 5-ліття її прославлення, в неділю 16-ту після П’ятидесятниці, 20 вересня 2015 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії




Pоздрукувати матеріал
Налаштування доступності
Налаштування контрасту
Розмір шрифту
Міжбуквенний інтервал
Міжстрочний інтервал
Зображення
Шрифт
Скинути налаштування