Сьогоднішнє Євангельське читання від святого Луки може нас певною мірою бентежити, тому що важко, здається, зрозуміти, як це Петро сказав Господеві відійди від мене, бо я чоловік грішний! (Лк. 5:8) Здавалося б, отримали таку прекрасну нагоду бути разом з Ісусом Христом, наловили за словом Господнім таку кількість риби і раптом Симон Петро падає в ноги Господеві і каже відійди від мене.
Святитель Димитрій Туптало у проповіді на цей Євангельський уривок каже, немов звертаючись до апостола: що ти робиш, Петре, навіщо ти відганяєш від себе Бога?! Тобі би попросити Його залишитися, ви б приготували рибу і гостили би Христа. А ти замість того, щоби запросити, віддаляєш Його від себе і сам віддаляєшся від Нього!
У житті нашому, дорогі брати і сестри, є речі, які набувають символічного значення. Так, наприклад, предки наші оралом обробляли ниву. І ось в одному випадку казали, що, хто потрудився, добре зорав ниву, той пожне добрий врожай. А в іншому випадку символічно казали про життя людське: доорав свою ниву і закінчив життя своє. Так само і щодо човна, адже ми кажемо символічно про те, що човен наш мандрує по бурхливому морю життя. Цей же символізм вживає і Господь, відповідаючи без збентеження на слова Симона Петра: не бійся, віднині будеш ловцем людей (Лк. 5:10).
Та спробуймо зрозуміти слова майбутнього апостола Петра. Чому він так каже? Як чинить із Самим Господом, Якого сам і визнає? Бо ж в Євангелії ми читаємо визнання Симоном Петром в особі Ісуса Христа Сина Божого й обіцяного Месію (пор. Мф. 16:16). Чому він промовляє такі слова?
Найперше, якщо ми уважно читатимемо Новий Завіт, усі чотири Євангелія, то знайдемо ще кілька прикладів звернення Петра до Христа. Пригадаймо Фаворську гору: коли Господь преобразився перед вибраними учениками, серед яких були Петро, Яків та Іоан, що сказав Петро? Господи! Добре нам тут бути; коли хочеш, зробимо тут три намети (Мф. 17:4). В іншому місці, коли Христос розповідав про майбутні страждання, апостол Петро, вислухавши все це, каже: будь милосердний до Себе, Господи! Нехай не буде цього з Тобою! (Мф. 16:22) На це Господь йому сказав: відійди від Мене, сатано! (Мф. 16:23) І ось сьогодні ми чули слова Симона-Петра: Господи, відійди від мене, бо я чоловік грішний!
Святі отці і тлумачі Священного Писання пояснюють ці моменти в житті Симона-Петра звичайними обмовками, пояснюючи, що в ті миті, коли відбувалося чи відкривалося щось надзвичайне, він як людина не завжди міг все це вмістити і сам не ввідав, що говорить. Щось подібне переживала, мабуть, більшість із нас в моменти особливого збентеження чи захоплення. Ось і в цьому випадку Симон за цілу ніч не наловив майже нічого, а після цього на власні очі бачив, як за одним тільки словом Христовим йому вдалося наповнити рибою цілий човен. Він розумів, що перед ним стоїть хтось більше, ніж просто людина, але ще не міг зрозуміти всього до кінця.
Водночас, заслуговує уваги й інший момент цієї Євангельської оповіді, а саме Петрове визнання Ісуса Господом. Зверніть увагу, коли всі ученики возлежали з Господом на вечері і Христос сказав, що один із них його видасть, то всі по черзі говорили: чи не я, Господи? (Мф. 26:22) І тільки один Юда спитав: чи не я, Учителю? (Мф. 26:25) Усі ученики визнали Ісуса Христа Господом і тільки один зрадник не зробив цього, звернувшись до Ісуса просто як до Вчителя. Але це було вже загальне апостольське визнання, та ми пам’ятаємо, що першим Ісуса усвідомлено назвав Богом саме апостол Петро, сказавши: Ти є Христос, Син Бога Живого (Мф. 16:16). І навіть тут, будучи вкрай збентеженим, Симон-Петро падає до ніг Ісусових і каже: Господи! І тому в цих словах є й інший зміст: Петро, усвідомлюючи свою гріховність, розуміє, що недостойний такої присутності Бога в його житті.
Ми ж, дорогі брати і сестри, в своєму житті ніби й хочемо наблизитись до Бога, але нічого не хочемо для цього робити, жодних зусиль докласти не хочемо. Добре, якщо хтось знає, що з Христом ми з’єднуємося в Таїнстві Євхаристії, та чи всі причащаються достойно? Чи не формальними є наші сповіді?! А справжнє покаяння відкладаємо кудись дуже далеко, ще буде час, ще встигнеться… Відійди від мене, Господи! Так, ми не промовляємо цих слів разом із Симоном, але їх промовляють наші гріхи. Чи усвідомлюємо ми свій стан, чи усвідомлюємо свою роз’єднаність зі Святою Соборною і апостольською Церквою? Бо ж невипадково в молитві під час Таїнства Покаяння промовляється прохання про з’єднання того, хто кається, зі Святою Церквою! Симон у смиренні просив Бога залишити його, а ми в гордості вимагаємо від Нього бути з нами.
У Старому Завіті є дуже повчальний приклад. Коли цар Давид відібрав в Урії, побожного чоловіка, жінку Вірсавію, тоді Господь захотів викрити цей гріх в особливий спосіб. Господь послав до царя Давида пророка Нафана і той, прийшовши, розповів царю притчу наступого змісту. Було два чоловіки: один - багатий, а інший - бідний. Багатій мав велику отару овець, а бідний придбав собі маленьке ягня, вирощував його і плекав його. І ось, коли приходить до багатого чоловіка статний гість, він вдирається до оселі того бідолахи і відбирає в бідної людини цю єдину овечку, щоби приготувати трапезу. Наче й дивна притча, але Давиду було відкрито, що мова йде саме про його вчинок. І ми знаємо, як покаявся Давид, як гірко плакав і саме в той час написав свій покаяльний псалом, який за номером ми називаємо 50-им.
Ось так Бог прийшов до Давида царя. По-іншому Він прийшов До Симона-Петра. Ще по-іншому Господь приходить в життя кожного з нас. Та ми повинні бути готовими до зустрічі з Богом. У нашому житті бувають моменти, коли Бог відвідує нас Своєю силою і благодаттю, але так само, як отримуємо, ми можемо і втрачати. Як роса щезає на сонці і веселка зникає з небес, так ми втрачаємо благодать через гріх. Але, знову ж таки, ми так само можемо і набути її знову. Церква для того й збудована Самим Господом Ісусом, щоби благодать у нас примножувалася, щоби зі смиренням і покорою Симона-Петра, усвідомивши свою гріховність, ми наблизились до Бога, позбувшись через таїнство покаяння своїх гріхів, і замість відійди від мене промовили б: прийди і вселилися в мене, Господи, бо ти спасаєш мене! Амінь.