Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішня неділя присвячена пам’яті великого святителя Церкви Христової - архієпископа Фессалонікійського Григорія Палами. Разом із ним ми вшановуємо пам’ять преподобних і богоносних отців - ченців, які подвизалися у вірі Христовій, сподобилися просвітитися світлом божественним і в подвигу просяяли на святих Києво-Печерських пагорбах.
Чому Церква після неділі Торжества Православ’я, наступну присвятила пам’яті святителя Григорія Палами? Церква його вшановує поза цим 28 листопада за новим стилем у день його праведної кончини, але окремо нагадує нам про цього святого і ставить перед нами його образ у другу неділю Великого посту. А все тому, що цей святитель був не звичайною людиною. Жив він у першій половині XIV століття. Епоха ця для його Батьківщини була дуже буремною. Кордони його рідної Візантії значно звузилися після нападів турків-сельджуків, а окрім того по ній, як і по інших православних країнах, зокрема Київській Русі, прокотилася татарська навала. І ось у цих умовах треба було жити, проповідувати Христа і бути достатньо мудрим і мужнім, щоби не дивитися на зовнішні чинники.
Майбутній святитель народився в дуже побожній, благочестивій сім’ї, яка прийшла до Константинополя з тих територій, де фактично вже панував іслам. Батько - Костянтин, мати - Каліста, Григорій же був першою дитиною в багатодітній сім’ї, яка служила при імператорському дворі. Одного разу на засіданні сенату, коли імператор про щось запитував Костянтина, то той, перебуваючи глибоко в молитві, не почув питання правителя. Звичайно, це не мало ніяких наслідків для батька святителя, але всі при імператорському дворі знали, що цей чиновник людина незвичайна. Він рано помер, залишив синів ще малими, і всі вони виховувалися при імператорському дворі. Григорій же, досягши двадцятирічного віку, вдягнувшись у незвичайну одіж, яка викликала загальний подив, пішов на Афонську гору.
Саме в той час серед монахів розповсюджувалась особлива практика: вони у молитві заглиблювалися в себе, повторюючи лише “Господи, Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене грішного!” Це відома нам Ісусова молитва, та все це проходило в цілковитій безмовності. І майбутній святитель Фессалонікійської митрополії під керівництвом Никодима, ігумена Ватопедського монастиря, також подвизався в цьоу молитовному подвизі. У той час він зустрівся з проповіддю відомого монаха-грека, який приїхав до Константинополя з Венеції, Варлаама. Цей монах, будучи високо освіченим, проповідував зовсім іншу філософію. На Заході вже зароджувався той гуманізм, який в центр буття все більше ставив людину, формуючи антропоцентричність. Але цей Варлаам поширював неправильне вчення, говорячи, що всі ті божественні енергії, благодать Святого Духа, яка сходить на людей-подвижників, монахів, і світло яким сяють вони - це тварне, тобто створене, звичайне світло. Він навіть заперечував невід’ємне божественне походження того світла, яким сяяв Сам Ісус Христос як Бог на Фаворській горі. І ще багато чого іншого він відкидав і про молитву Ісусову казав, що молитва, яку творять на Афонській горі, ця молитва безмовних нічого не означає, що вона надто дивна, і заперечував будь-який її духовний сенс і наслідок.
І ось Григорій Палама, який також був добре освіченою людиною, добре знав богослів’я, у своєму трактаті про священнобезмовних у всьому заперечував Варлааму: говорив про те, що світло, якого сподоблюються подвижники, це не є створене світло, а світло нестворене, яке виявляється через з’єднання із Богом. Про молитву святитель Григорій пояснював, що вона допомагає подвижнику, перш за все, з’єднатися з Богом і він проповідував три ступенів цієї молитви: покаяння та очищення, просвічення та з’єднання з Богом. Тільки в такому випадку, продовжував він, з’єднавшись із Богом, можна просвітитися цим нествореним світлом і бути воістину чистим дитям Божим.
Не можна думати, що святитель Григорій так просто писав це від себе. Він пройшов дорогою цього подвигу, пережив його на власному досвіді. Бо Варлаам, той, хоч і їздив на святу Афонську гору, але тільки бачив ченців, що подвизалися в цій молитві, а святитель Григорій говорив про все зі свого досвіду.
Про істинність учення святителя Григорія говорять численні чудесні приклади з його житія. Одного разу, заглибившись у молитву, він побачив ігумена Макарія в архієрейських ризах, тобто відлучивши себе від усього земного, сподобився побачити майбутнє свого брата. Варлаам ніби й погоджувався з ним, але говорив: “Нехай це творить особлива каста людей - монахи, яким і належить займатися такими духовними вправами”. Але святитель Григорій заперечував, кажучи, що кожна людина здатна це робити.
Багато чого достойного й істинного написав і залишив для нас святитель Григорій Палама. Я ж звертаю на це вашу увагу для того, щоби застерегти вас від обману і самообману, щоби застерегти вас від лжепровидців і горецілителів. Святитель Григорій лікував молитвою недуги, зцілив багатьох людей, бачив події наперед… Але який він шлях пройшов?! Він роками мовчав, озивався до братії лише в суботу і в неділю, й те для того лишень, щоби подати монахам проповідь, тому що вони з нетерпінням чекали його науки. Ось так у безмовності, пості та молитві він набув такого стану святості, що міг і майбутнє бачити і зціляти, як зцілив він брата-монаха, в якого ноги покрилися струпами, а він, обнявши їх, просто сказав: “Ти зцілишся за десять днів”. І так і відбулося. Подивіться, який потрібно було пройти шлях монаху, щоби все це здобути, а ми не знаючи походження цих людей, так часто довіряємося всіляким цілителям, екстрасенсам абощо! Запитайте їх, який вони несли духовний подвиг, якою була їхня молитва, яким був їхній піст, де вони подвизалися! Як може ця нечистоту жити в християнській душі поруч із Богом? Ми допускаємо собі думати, що можна прийти в церкву покаятися, а потім піти до екстрасенса і зняти негативний вплив планет… Ми охоче вдаємося до цього і навіть не знаємо, що до цього часу у світі є ті подвижники (особливо на святій горі Афон), які володіють цими давніми молитовними практиками, про які я вам розказую, і водночас про те, що кожна людина (і ми з вами зокрема!) в подвизі безмовності, очищаючи свою душу в подвизі Ісусової молитви, може спілкуватися з Богом, може досягти цього стану святості.
Варлаам у своєму вченні говорив про те, що після очищення можливо пізнати Бога розумом. Святитель же Григорій Палама казав: “Добре, можемо пізнати, але давайте розум свій сперше опустимо до серця, а від серця молитву свою направимо до Бога!” Ось якщо ми зможемо це все у собі втілити в життя, лице наше буде світле, сяятиме, як у печерських святих, про яких я раніше багаторазово розповідав, як світилися їхні долоні, що вони й книги читали священні у темних печерах, освітлюючи долонями їх сторінки. Згадайте розповідь із житія преподобного Серафима Саровського про поміщика Мотовилова, який свідчив, як світилося його обличчя. Поїдьте на Афон, подивіться на тамтешніх ченців і ви побачите, що їхні обличчя дійсно неймовірно світлі.
Ось, яку істину подав нам цей великий святитель! Відкинувши все земне, те, що не потрібно, всі ми можемо прийти до світла. вятитель Григорій казав: “Якби Христос хотів, щоби нас просвітили грецькі філософи, Він би знайшов їх і сказав: “Ось ви, мудрі люди, володієте словом, ідіть і глаголи вічного життя, які Я вам подаю, подайте всім народам у світі!” Але Він обрав простих рибалок, нерозумних, в яких благодаттю Святого Духа вселив вічні слова”. Людина може обожитись і здобути світлий розум і світлу душу, і світло це є несотворене і має божественну природу. І цього бажає нам, дорогі брати і сестри, Свята Церква, яка визнала це вчення як істинне і правдиве і поставила його перед нами. Ось шлях наш: у вкороченні язика свого, в боротьбі зі страстями можна очиститися і бути світлим і обличчям, і розумом і душею своєю. Амінь!