Перш за все дякую всім вам за спільну молитву, яку ми звершили в цей недільний воскресний день, і дякую вам за те, що сьогодні мав можливість звершити Божественну Літургію у вашому храмі на честь святого великомученика Димитрія Солунського!
Окрім того, сьогодні нам явлена особлива велика благодать і милість Божа зустрічати у цьому храмі Львівську ікону Божої Матері “Одигитрія-Провідниця”.
У сьогоднішньому Євангелії ми чули, як Христос вчить нас бути справжніми християнами, бути Його послідовниками і виконавцями Його заповідей. Після книг Нового Завіту чільне місце в християнській літературі посідає книга Дідахе - повчання святих апостолів. І ось ця книга, про яку, насправді, мало хто знає, входить до творів ранньої Церкви, і на початку її сказано, що є дві дороги: дорога життя і дорога смерті, і між цими двома дорогами, як говориться далі, є велика різниця. Власне на цю дорогу життя вказує нам сьогодні Христос. Але і в цій книзі Дідахе є слова, які цитують сьогоднішній Євангельський уривок: коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить. І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка вам за те дяка? Бо і грішники те саме роблять. І коли позичаєте тим, від кого сподіваєтесь одержати, яка за те вам дяка? Бо і грішники позичають грішникам, щоб стільки ж одержати. Але ви любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись (Лк. 6: 32-35).
Здається такі прості істини, а виконати їх нам буває дуже важко, бо, по-перше, не маємо достатньо любові, щоби відповідати добром на зло, а, по-друге, якщо і творимо добро, то хочемо, щоби інші це помітили і подякували нам. Хіба не так?! Подивіться на державних службовців: від найвищого рівня і до найнижчого! Той, хто з них робить хоча б щось добре, обов’язково наголошує на цьому: “Я зробив те, те і те, подякуйте мені за це! Ось такий я буду гарний депутат в майбутньому, ось моє обличчя красується, я стільки справ добрих зробив, виберіть мене до Львівської обласної ради або до Радехівської районної ради! Я ж стільки зробив для вас, і ви це знаєте, тож подякуйте мені за це! Я вас так люблю, до безмежності просто, бо ви мене любите, але я ненавиджу тих, хто ненавидить мене!” А Христос навчає жити нас цілком навпаки: любіть тих, хто вас ненавидить. Спробуйте так робити! Дуже важко в житті чинити благородно і милосердно, мало людей знайдеться серед нас, які скажуть собі: “Я прощаю, я так само люблю того, хто ненавидить мене, як і того, хто любить мене”. Дуже мало знайдете таких людей! Особливо у мить образи в нашому серці стільки “любові”, що ми нашого кривдника ладні просто стерти з лиця землі.
А що вже казати про борги?! Нам часто доводиться позичати людям гроші. Начебто робимо ми це з любов’ю, зі співчуття, зважаючи на їхнє горе і нещастя. Ми кажемо: “Ось, беріть, віддасте якось”. Так, наче нам і неважливі ці гроші. Але в одну мить приходить спокуса і куди любов зникає?! “Що ж вони собі думають?! Позичили собі гроші і не повертають!” І ось так добру справу ми перетворюємо на отруту для своєї душі. Христос каже, що в очах Божих угодно допомагати тим, найперше, від кого не доводиться чекати повернення боргу, просто зі співчуття. У згаданій же мною на початку книзі також наводиться повчання апостолів про милостиню. Як на мене, це дуже мудрі і влучні слова: нехай милостиня ваша просякне потом в руках ваших перше, ніж ви подасте її ближньому своєму. Тобто, подумайте спершу, чи готові ви до такого вчинку, щоби не мати потім спокуси, яка стане для вас ще одною перепоною на шляху спасіння.
Ось перед нами образ Божої Матері Львівської “Одигитрія”. З грецької “Одигитрія” означає “Провідниця”. Ми звертаємося до Матері Божою перед цим образом, бо віримо, що через нього нам подається особлива благодать і підтримка від Самої Богородиці на шляху спасіння, на дорозі життя, щоби раптом не зійти нам на дорогу смерті.
Ікона ця збережена для нас великим людьми нашого краю. Написання її датується XVI століттям і з часів Другої Світової війни аж до сьогодення вона вважалася втраченою. Історія чудотворних ікон Львова здебільшого доволі трагічна: більшість була вивезена (переважно до Польщі), а деякі були просто знищені. Ця ж ікона була збережена благочестивими людьми і ще в часи радянської влади у 1984 році передана Борису Возницькому. Думаю ви чули про цього чоловіка - Героя України, нині вже покійного, справжнього ангела-хранителя пам’яток нашої історії та мистецтва. Саме з його ініціативи і за сприяння нашої Церкви ця святиня отримала нове життя.
Оригінал цієї ікони знаходиться у Львівській галереї мистецтв у палаці Потоцьких. Скільки вже до цієї ікони приходило людей і скільки чудес було явлено! Ось нещодавно мати одного айдарівця, який пропав безвісти, молилася перед цією іконою, і він повернувся додому. Через дев’ять місяців! Багато бездітних жінок молилося перед цією іконою і їм подавалася розрада в їхніх стражданнях - вони народжували дітей. Ось так Божа Матір виявляє Своє заступництво. Нам відомо, що навіть з Австрії приїжджала бездітна пара і згодом отримували щастя батьківства, так що тамтешні лікарі дивувалися, як це можливо.
Ось із цих кількох прикладів бачимо, яке велике і велчне заступництво Божої Матері за рід людський. Тому безумні ті, які називають себе християнами, а поміч Матері Божої відкидають. Людей, що не мають матері, називають сиротами. Яке ж сирітство тих людей, які самі свідомо відкидають Небесну Матір, Якій Сам Господь Ісус Христос всиновив всіх нас через святого апостола і євангеліста Іоана Богослова.
Мати Божа ніколи не покидала наш український народ. У найбільш трагічні часи нашої історії Вона приходила нам на поміч. Ось щойно ви чули кант, в якому розповідалося про те, як Мати Божа на прохання преподобного Іова кулі вертала і монастир врятувала. Ці кулі Пресвята Богородиця повертає і сьогодні, вони пролітають над більшістю наших угодних Богові героїв. Але й тим, хто впав, захищаючи Батьківщину, я вірю, Мати Божа разом із сонмом мучеників вклала на голову нетлінний вінець вічної слави, бо ж немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх (Ін. 15:13). І сьогодні Христос також нагадує нам про любов: любіть ворогів ваших (Лк. 6:35). Дехто каже: “Простити можу, але полюбити ніколи не зможу”. Як це зробити? Як полюбити тих, скажімо, хто прийшов на нашу землю, щоби вбивати наших батьків, братів і синів? Відповідь навіть я у своєму серці не завжди знаходжу. Але шукаймо відповіді у Христа, бо Він має слова життя вічного (пор. Ін. 6: 68-69).
Ми повинні стояти твердо на тому, що неодмінно переможемо. Як у Старому Завіті Бог через Іозіїла промовляв до ізраїльського народу, так і сьогодні Господь промовляє до нас: не бійтеся і не жахайтеся безлічі цієї великої, бо не ваша війна, а Божа… Стійте і дивіться на спасіння Господнє, що посилається вам (2Пар. 20: 15, 17). Наше стояння, тих, хто не покликаний стояти зі зброєю в руках на східних кордонах України, полягає лише в одному: в молитві за нашу Батьківщину і наш народ - чи то вдома, чи то у храмі. І тоді будьмо впевнені, що переможемо.
Ось ця ікона Божої Матері, яка прийшла до вашого храму, це ще один покров простягнутий над нами. Пам’ятаймо, що Пресвята Богородиця одна-єдина і що зціляють нас не фарби чи дерево, а тверда віра в поміч Божої Метері, Яка посилає нам Свої святині, через які виливає на нас особливу благодать. Подібно до Свого Сина, Який каже: прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас (Мф. 11:28), Пресвята Богородиця промовляє до нас: “Прийдіть до мене і, як пташка збирає пташенят під свої крила, так Я зберу вас під Своїм омофором”.
Нехай Боже благословення завжди перебуває над вами, вашими сім’ями, над вашою парафією, над вашим селом. Амінь!