Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія в неділю 4-ту Великого посту, день пам’яті преподобного Іоана Ліствичника

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішня неділя присвячена пам’яті преподобного ігумена Синайської гори Іоана, названого Ліствичником. Так його назвала Свята Церква через те, що Він написав книгу, яка називається “Духовна ліствиця”, тобто “драбина”. Книгу цю, звичайно, потрібно мати, читати її постійно і прагнути зрозуміти, тому що вона є дуже цікаво написана і ще більше вона є корисною для християнина. У давніх наших літописах сказано, що розум буває від книг, і саме розум спонукає нас всі знання пропускати через душу і серце і таким чином визначати і боротися з нашими гріхами, тому що тільки свідома людина здатна це робити.

І ось преподобний Іоан Ліствичник, пишучи свою книгу, брав до уваги досвід свого подвигу. Він у шістнадцять років прийшов на Синайську гору і, як каже синайський літописець, подвизався, будучи таким юним тілом, а знаннями своїми і досвідом був схожий на тисячолітнього старця, - так говорить про нього його життєписець, автор його житія, яке, до речі, вміщене на початку цієї книги. Сорок років подвизався Іоан Ліствичник на Синайській горі і лише потім, використовуючи свій досвід, здобуті знання, він написав цю книгу, книгу, яка стала в ряд із творіннями святих отців як одне із найкращих творінь отців-пустинножителів.

Складається ця книга з тридцяти розділів - слів, - і завершується вона словом про три центральні чесноти християнського буття: віру, надію і любов. І коли преподобний Іоан Ліствичник завершує свою книгу, він розкриває не просто зміст цієї книги, але й пояснює її, пояснює, чому саме так її назвав і що це за така драбина і куди вона нас повинна привести. Преподобний говорить про Якова і про його видіння духовного сходження і ставить питання: “Що ж було на останній сходинці, з якою чеснотою він там зустрівся?” І ось у цій книзі він подає нам розуміння, розуміння істинного життя християнського - життя в постійному духовному сходженні.

З року в рік я повертаюся у своїх проповідях до цієї книги і цьогоріч я вам нагадую про неї. Ви, мабуть, пам’ятаєте, як я трішки печалився тим, що цієї книги не було перекладено українською мовою. Сьогодні ця книга вже є перекладена українською мовою і є у вільному доступі. І я хотів би звернутися до певних повчань преподобного Іоана Ліствичника, щоби показати вам, наскільки глибокими, цікавими і повчальними є його духовні роздуми.

Я спеціально заздалегідь обрав кілька сходинок. І давайте ми разом із вами ступимо на десяту сходинку, не перескочимо, а зійдемо на неї. Вона називається “Про лихослів’я й наклепи”. І ось що преподобний Іоан говорить з цього приводу:

“Як вогонь противний воді, так і для того, хто кається, неприродно судити, зводити наклепи. Якби ти побачив кого-небудь, хто согрішає навіть при самому відході душі з тіла, то й тоді не засуджуй його; бо суд Божий невідомий людям. Декотрі явно впадали у великі гріхи, але більші чесноти робили потай; і ті, які любили осміювати їх, обманулися, ганяючись за димом і не бачачи сонця”. (“Ліствиця духовна”, Слово 10, стих 8)

“Послухайте мене, послухайте, злі судді чужих діянь: якщо істинно те, що насправді істинно, бо “яким судом судите, судитимуть і вас” (Мф. 7:6); то, звичайно, за які гріхи засудимо ближнього, тілесні чи душевні, у ті упадемо самі; і інакше не буває”. (“Ліствиця духовна”, Слово 10, стих 9)

Отже, зверніть увагу, як мудро цей преподобний отець говорить про те, що, коли судиш, осміюєш, зводиш наклепи, лихословиш на ближнього і якщо це відбувається регулярно, то неодмінно тим самим будеш страждати й ти і впадеш, обов’язково впадеш у той самий гріх. Чому так? За Божим попущенням, щоби викрити твою гордість і водночас слабість і посоромити твоє лихослів’я.

Далі, на сходинці дванадцятій “Про неправду” преподобним Іоаном сказано:

“Один бреше заради звеселяння, інший - заради солодколюбства, інший, щоб змусити присутніх сміятися, а якийсь для того, щоб ближньому поставити перешкоду й зробити йому зло”. (“Ліствиця духовна”, Слово 12, стих 9)

Отже, як бачите, буває три види неправди. Але, що б ми не мали на меті і чим би не виправдовували свою брехню чи побрехеньки, це завжди гріх - гріх неправдомовства.

Ну і, звичайно, вінцем духовної досконалості є тридцята сходинка, і без неї - ніяк. У слові тридцятому “Про союз трьох чеснот, тобто, про віру, надію і любов” преподобний Іоан каже:

“Нині ж, після всього сказаного, перебувають три ці, усі, що зв’язують й удержують: віра, надія й любов, більша ж за усіх любов, бо нею йменується Бог (1Кор. 13:13)”. (“Ліствиця духовна”, Слово 30, стих 1)

“Після мого розуміння віра подібна до променя, надія до світла, а любов до круга сонця. Всі вони складають одне сяйво і одну світлість”. (“Ліствиця духовна”, Слово 30, стих 2)

Недаремно ми, навіть не розуміючи цього до кінця, дуже часто бажаємо один одному віри, надії, любові. Перша може все творити і будувати, каже преподобний Іоан. Милість же Божа огороджує і робить непостидною людиною, коли вона надіється. А третя - любов, - ніколи не падає, не втомлюється від бігу і не дає відпочити пораненому її блаженним охопленням, тобто істинна любов ніколи не минає, про що і вчить нас святий апостол.

“Хто хоче говорити про любов Божу, той відважується говорити про Самого Бога; простирати ж слово про Бога погрішно й небезпечно для неуважних”. (“Ліствиця духовна”, Слово 30, стих 4)

“Слово про любов відомо Ангелам; але й тим у міру їх просвічення”. (“Ліствиця духовна”, Слово 30, стих 5)

Тобто преподобний Іоан каже: якщо хочеш бути досконалим, то пізнай ці три чесноти і особливо любов. Але якщо й ангелів відомо мало про цю любов, то людині наскільки потрібно бути досконалою, щоби сміливо говорити про любов, тобто про Бога?! Настільки потрібно бути довершеним і чистим серцем, що мало кому це дається, а для неуважних і недбайливих це навіть і небезпечно.

“Ті, що досягли цього рівноапостольного ступеня, часто забувають тілесну їжу; думаю що, вони дуже часто і не бажають її”. (“Ліствиця духовна”, Слово 30, стих 18)

Тобто в любові виявляється досконалість, любов людей підносить до ангелів, творить їх земними ангелами. Але важливе й заувження преподобного, яке перегукується з Євангельськими словами:

“Хто говорить, що любить Господа, а на брата свого гнівиться той подібний до людини який в сні представляється, що вона біжить”. (“Ліствиця духовна”, Слово 30, стих 27)

Ось такі цікаві порівняння робить преподобний Іоан. А насамкінець підсумовує:

“Бажаю я довідатися, як бачив Тебе Яків утвердженою на верху ліствиці? Скажи мені, який був вид того сходження? Що означає самий образ ліствиці, і розміщення ступенів її, тих сходжень, які покладав у серці своєму (Пс.83:6) якийсь любитель краси Твоєї? І скільки їх числом, жадають довідатися? І скільки часу потрібно на сходження тієї? Той, який Тебе бачив і боровся з Тобою, сповістив нам про одних тільки по одній ліствиці керівниках (Ангелах); - тобто має на увазі Якова, - але нічого більшого не захотів, або, краще сказати, не зміг відкрити. Тоді Вона, ця цариця, якби з неба з’явившись мені і ніби на вухо душі моєї розмовляючи, говорила: “Поки ти, любителю Мій, не звільнишся від цього дебелого тіла, не можеш пізнати краси Моєї, яка вона. Ліствиця ж, бачена Яковом, нехай навчить тебе складати духовну ліствицю чеснот, на горі якої Я утверджуюся, - тобто в любові, - як і великий таїнник мій говорить, - тобто апостол Павло у посланні до Коринфян: “Нині ж перебувають три ці: віра, надія, любов; більша ж за усіх любов” (1Кор. 13:13). (“Ліствиця духовна”, Слово 30, стих 37)

Амінь!

(Проповідь виголошена за Божественною Літургією в Покровському кафедральному соборі в неділю 4-ту Великого посту, день пам’яті преподобного Іоана Ліствичника, 10 квітня 2016 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії


ПРОПОВІДЬ >>>

Pоздрукувати матеріал
Налаштування доступності
Налаштування контрасту
Розмір шрифту
Міжбуквенний інтервал
Міжстрочний інтервал
Зображення
Шрифт
Скинути налаштування