Дорогі во Христі брати і сестри, хоча до цього часу ми з вами вітаємось Христос рождається! Славімо Його!, але як бачимо від сьогоднішньої неділі за чотири тижні починається Великий піст. Пасха цього року є ранньою і ми будемо святкувати у Велику Суботу Благовіщення – Богородичну Пасху, а у неділю – 8 квітня будемо святкувати Воскресіння Господнє. І тому ми щойно з вами прослухали притчу. Із цієї притчі власне розпочинається нагадування для нас: «де ти, покаяння?» Уже ми у церковних книгах, адже почалася уже особлива постова книга Тріодь Постова, де зібрані всі ці піснеспіви, чуємо, що настала весна покаяння. Для нас вона настає і в прямому і у переносному значенні. У прямому, тому що залишився лише один місяць весни, і особливий запах будемо відчувати, коли будемо виходити на подвір’я. Особливий запах самої весни для душі – є саме покаяння. І ця тема покаяння зазвучала із вчорашнього вечора, коли ми заспівали з вами: «Покаяння, відкрий мені двері Життєдавче».
Сьогоднішня митарева молитва є дуже проста: «Боже, будь милостивий до мене грішного». Так молився грішний митар, а людина ця в тодішньому суспільстві у очах багатьох дуже зневажливою, тому що професія була збирати податки. Дуже часто були великі зловживання на цьому, і тому через це відчували себе великими грішниками. Фарисеї – стан людей, прошарок тодішнього суспільства, який був дуже поважний у ці часи, адже навчав народ релігії – розуму духовного. Через це фарисей дозволив собі більш таку молитву гордині. Ми бачимо, як Ісус Христос запропонував цю притчу ученикам, і бачимо з неї дуже простий висновок. Взагалі притчі Ісуса Христа є безхитрісними. Стільки б ми їх не чули, ми завжди можемо взяти щось нове з них. Здається, що це лише кілька рядків, які ми читаємо буквально декілька хвилин, але ми завжди пам’ятаємо притчу про митаря і фарисея. Не пам’ятаємо багатотомних праць різних філософів, які написали набагато більше, але пам’ятаємо звичайні, прості притчі Ісуса Христа, в яких вказано, що той, хто пішов із храму був більш і менш виправданим. Зверніть увагу, що не засудженим пішов фарисей, але менш виправданим. Сказано, що той, хто себе підносить, буде опущений, а хто себе опускає, смиренно себе поводить, буде піднесеним.
Дуже простою є ця притча. Тепер ми можемо запитати у Ісуса Христа: «ну де Ти, Господи, бачив таку людину, яка би себе опускала: ходила і казала, що я живу, у землю дивлюся, нічого не хочу з цього життя взяти, поводжуся смиренно, і не звертаю увагу на осуди інших». Якби така людина серед нас знаходилася, то її б називали байдужою або називали б її трошки ментально хворобою. Можливо, ще б назвали цю людину святою, і вважали, що її місце в суспільстві є досить незвичним. Гординя і в цьому віці залишається гординею. Гординя є зараз як і політичною, державною, суспільною, особистою, і навіть такою, що у молитві буває. Ми приходимо до храму, і говоримо: «Господи, дякую, що я прийшов до Тебе, а мій сусід (сусідка) сьогодні до храму не йдуть. Ось такі вони є нікчеми». Вже у цих наших думках і словах виникає гординя: «дякую тобі Господи, що я не такий як всі». Така молитва фарисея здається також є молитвою подяки. Фарисей і поститься, і із своїх достатків милость творить. Добре, що фарисей так молиться і дякую, що він не такий як усі. Митар дуже швидко усвідомив свою гріховність.
Сьогодні дуже часто, якщо буквально сприйняти цю притчу, багато її не розуміють абсолютно. Що це таке: «Господи, будь милостивий до мене грішного. Я не готовий від землі до неба очі підняти». Хіба так людина повинна усвідомила свої гріхи? Насправді так. Якби ми не мали б гордині, то жили б зовсім по-іншому. Якби у політиків наших не було гордині, а була б думка про те, що служіння народові – це жертва, то ми б зовсім по-іншому жили: у нас би не було війни, ні злиднів, абсолютно було б інше суспільство. Через те, що ми є горді, не є самозреалізовані, самозорганізовані, ми є дезорієнтовані ідеологічно. Гордість – це самий найстрашніший гріх. Через гордість прийшло зло до нас. Через гордість ангельський світ став неспокійним. Через гордість ми живемо так. Саме тому Ісус Христос у такій простій притчі показує нам якими ми повинні бути, якими повинні бути всі без винятку. Можливо, навіть не тільки християни, адже це є мудрість самого Бога. Ця притча пропонується нам за ці чотири неділі і три тижні до Великого посту, щоби ми вміли правильно молитися і правильно себе поводили не тільки у храмі, але й серед людей. Бути смиренним, а не гордим, тому що там де смиренність – з’являється мудрість, а там де мудрість – там і керманичі добрі, і ми одні з одними у сім’ї живемо добре, поважаємо одне одного, тому що немає гордині, адже вона у собі є покорена і поборена.
Тому, дорогі брати і сестри, дивлячись і слухаючи цю притчу, ми повинні зрозуміти істину Ісуса Христа: «той хто підноситься, приниженим буде, а хто себе принижує – піднесеним буде». Амінь!