Сьогоднішня неділя носить назву прощеної неділі. Ця неділя фактично розпочинає великий піст. Сьогодні увечері в нашому храмі буде звершено чин прощення. Не багато з вас прийде на цей чин, принаймні не така кількість, як зараз знаходиться на Літургії, але всі ми повинні знати, що є особливі дні року, коли ми повинні задумуватись над тим, чи готові ми простити одне одному, чи готові ми щиро посповідатися, чи готові ми на себе накласти подвиг посту.
Ми сьогодні і у апостольському, і у євангельському читанні чули як апостол Павло і Сам Господь застерігає нас від неправильного розуміння посту. Дуже часто піст розуміють тільки, як стримання від їжі, а все інше: те як ми робили, як жили, як чинили, так і далі будемо чинити. Нажаль, в наш час є мало таких людей, які стримують себе від їжі. Каже апостоли: «хто не їсть, не осуджуй того, хто їсть» (Рим. 14, 3). Ці слова є дуже зрозумілі для кожного із нас, тому що часто ми запитуємо: що можна їсти, а що ні. Але ми забуваємо, що якщо ми будемо мати культуру самої їжі, то будемо виконувати сам піст; якщо ми не будемо постійно тільки думати про це – то це також буде подвиг посту, хай може і не справжній, але стриманий.
Ми не повинні вихвалятися перед іншими, як каже Христос, що ми дуже постимо, стримуємось від їжі. Хоча таких є дуже багато і навіть язики самих священиків зупиняються на тому, щоби сказати: «Я наклав на себе такий піст, що перший тиждень не їв, останній тиждень теж не споживав їжі», тим самим вихваляючись одне перед одним.
Дуже часто буває так, що одні люди розуміють піст як дієту. Вони вважають, що такий час прийшов сприятливий і Церква благословляє накласти на себе дієту. Насправді, як ви зараз чули, не у великій доповіді, а у кількох словах всю суть посту: «Коли ж постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони потьмарюють обличчя свої, щоб показати людям, що постять вони. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. Ти ж, коли постиш, намасти голову твою і вмий обличчя твоє, щоб не показувати людям, що ти постиш, але Отцю твоєму, – Який у таїні; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно» (Мф. 6, 16-18). Якщо хтось з вас колись справді відчував радість посту, то цю радість ви відчуєте відразу. Дійсно найде на вас така духовна радість, що ви будете відчувати її усі дні; і тіло і душа будуть радіти, що ви стримуєтесь від гріха, від тої самої їжі, від задоволень, відмовляєте собі в будь-яких речах, які робили повсякденно, але в піст не чините їх, от саме тоді найде на вас ця духовна радість, якої від вас ніхто не відніме.
Сьогоднішня неділя є ще неділею, коли ми згадуємо вигнання Адама з раю, коли ми згадуємо події початку біблійної історії, ми згадуємо події, які вміщені на перших сторінках Біблії. Коли хтось коли-небудь із вас почав читати Біблію, але не закінчив, все одно обов’язково прочитував перші сторінки, де розповідається про створення світу, людини, про її поселення в раю, як відбулося порушення заповіді Божої і як Адама було вигнано, виведено із раю. От якщо ми будемо міркувати над цією подією, то побачимо кілька важливих настанов, над якими я б хотів зупинитися.
Ми з вами люди, і інколи ми хочемо написати слово «Людина» з великої літери. Чому? Тому що Господь нас створив безгрішними. До цього часу на образі людини є ця печать Творця. Дуже часто цей період безгрішності людини, коли вона знаходилась в раю, ще до цього часу видно на образі людини. Ми дивуємось як людина може бути такою талановитою, успішною, творчою, будівничою. Це є все, що залишилось від Адама в раю, що залишилося від Людини, яка спілкувалася з Богом. Я не кажу, що за подобою, тому що цю подобу ми з вами повинні ще повернути. Нам Господь постарався її повернути, через Викуплення, але ми повинні докласти зусиль, щоб знову оселитися до раю. Хоча про рай сказано з точки зору географії, що Бог насадив цей рай і згадуються річки Тигр і Євфрат, і ми знаємо де це приблизно є. Рай у нашому духовному розумінні розміщений був так, що він був дуже близьким до Бога. В раю жила людина – Адам, яка була близька до Бога. Саме найкраще її розташування в раю - це близькість до Бога. Ось приблизно на такій незначній відстані був рай. Він був там, де Адам спілкувався з Богом і мало того, Він, Бог, поселив Людину в раю, щоб вона була Йому співтворцем. Зло у ті часи вже існувало, і тому деякі святі отці говорять, що Господь через людину доповнив упалий ангельський світ. Тому географічно Адам знаходився дуже близько з Богом і був співтворцем, оскільки Господь поставив його над тваринами і всякою звіриною, і дав владу дати імена усім тваринам. Тільки після того як він це зробив, Господь побачив, що немає помічника Адамові, і тому з’явилася Єва. Господь наслав на Адама міцний сон і з його ребра створив жінку, помічницю Адамові. Господь таким чином поклав початок сім’ї ще в раю.
Отже, як бачимо, Господь все зробив для людини, адже поселив її у раю. Ще до цього часу говорять: «живеш як у раю». Всі тільки думають про матеріальний стан, а Адам жив у духовно багатому раю. Все Господь зробив і свободу подарував людині, але людина не використала її так як потрібно було. У раю росло дерево життя і дерево пізнання добра і зла. Ви знаєте, що змій спокусив Єву. Дуже цікавим є запитання, яке поставив змій дуже хитрісно: «Чи дійсно Бог наказав не їсти ні з якого дерева у раю?» (Бут. 3, 2). Диявол постійно посягав на владу Бога і досі посягає. Влада Бога поширюється на наші душі і постійно диявол нашіптує: «Чи правду тобі каже Бог? Чи справді тобі потрібно вірити в Нього у такому сучасному світі, який починає жити без Бога?». Ці питання диявол до цього часу ставить людині, яка вільна вибирати між добром і злом. Сказати, що Адам не розумів, що таке зло, то це не правда. І Адам, і Єва розуміли, що таке є зло, а правильно сказати, що вони перебували у світлі Божественного знання, що таке добро і зло, але коли вони вкусили цього забороненого плоду, то присвоїли собі право вирішувати, що таке є добро і зло, тобто зазіхнули на Божественне право, намагалися стати як Боги, бо так їм сказав диявол. За це Адам і Єва були вигнані з раю; втратили небесну батьківщину, і що найголовніше вічне життя, яке ми тепер осягаємо, якщо живемо праведно, через смерть. Людина, яка була створена для вічного життя, не повинна була вмирати, і Господь дав заповідь плодитись і розмножуватись, доглядати сад Едемський. Раптом все це припинилося, раптом з’явилась завіса між Богом і людиною, раптом херувим із вогняним мечем став між людиною і цим раєм. Син Божий прийшов на землю, щоби покласти кінець ворожнечі між людиною і Богом. Протягом всього посту на середині храму буде стояти Голгофа, щоби кожний із вас розумів, підходячи до неї, що як Адам і Єва спокусилися через дерево, так і Христос на Хресті з дерева, спас людство. Ось для чого потрібно знати Старозавітну і Новозавітну історії, чути Благовістя Євангельське – щоб нам спастися.
Людині подається з року в рік цей особливий подвиг перед Пасхою Господньою, перед Воскресінням Господнім, щоби ми пройшли цю дорогу повернення до Бога. Тому прощайте один одному. Які би не були кривди, але прощайте. Приходьте до сповіді, і на сповіді говоріть тільки про свої гріхи. Не стійте перед священиком, говорячи, що то не ви, а інший це зробив: то діти, то батьки, то сусідка винна. Так не кайтеся, адже це не є сповідь звинувачувати когось іншого. Приходьте до Бога тільки зі своїми гріхами і прощайте, адже так можна осягнути вічне життя і спокій. Амінь.