Слово Високопреосвященного митрополита Димитрія перед початком Великого посту ввечері Прощеної неділі

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Всечесні отці!
Дорогі у Христі брати і сестри!

Ми зібралися за цим вечірнім богослужінням для того, щоби зустріти початок Великого посту, Святої Чотиридесятниці. І я думаю, що кожний із вас (чи то священнослужитель, чи мирянин-парафіянин нашого собору, чи студент Львівської православної богословської академії) вже внутрішньо налаштувався, налаштував розбалансовані струни своєї душі до початку подвигу посту.

Здається, ну що тут такого – розпочати піст! Але Христос наділяє піст великою силою. Каже Господь так про значення посту в боротьбі з гріхом і бісами: цей же рід виганяється тільки молитвою і постом (Мф. 17:21). Нам лише здається: поститися і молитися – нічого особливого, чогось надто відмінного від наших щоденних турбот і справ в цьому немає. Це ж так просто! Якби це була професія, то, я думаю, черга вибудувалася би за такою вакансією. Але це не професія! Це справжній подвиг і в цьому виявляється справжнє покликання нас як християн. Правдивий, істинний піст – це безсумнівно подвиг, і належно звершити його вдається далеко не кожному.

Особливо важливими є дні Святої Чотиридесятниці, яка веде нас до Свята над святами і Торжества над торжествами – Світлого Христового Воскресіння. Зовсім невеликий відрізок часу кожного року дається нам для того, щоби підготувати себе до достойної зустрічі цього свята. І тому, хоч і видається нам, що нічого тяжкого в пості і молитві немає, але це лишень, якщо дивитися дуже поверхнево. А якщо заглибитися у суть посту, суть покаяння і молитви, то істино кажу вам, невелика частка християн, зовсім невелика, серед тих, навіть хто приходитиме щодня до храму, пройде шляхом Великого посту, зібравши на ньому благодатні плоди для своєї душі. Прагнімо ж належати до цьгго невеликого числа справжніх посників!

Дуже часто піст розуміють примітивно: обмеження в їжі. Ось я виключу зі свого раціону харчування всі продукти тваринного походження: м’ясо, молоко, сир, яйця, рибу – і в цьому полягатиме мій піст. Ми ще й, буває, вихваляємо себе подумки за те, як суворо обмежуємо себе в їжі, на відміну від інших людей. Але це не піст! Обмеження в їжі без духовної складової, без вищої духовної мети – не більше, ніж дієта!

На сторінках Священного Писання знаходимо таке повчання апостола Павла: їжа не наближає нас до Бога: бо, чи їмо ми, нiчого не здобуваємо; чи не їмо, нiчого не втрачаємо (1Кор. 8:8). А також і в посланні до римлян каже він: хто їсть, не зневажай того, хто не їсть; i хто не їсть, не осуджуй того, хто їсть… Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Боговi; i хто не їсть, для Господа не їсть i дякує Боговi... Коли ж через їжу засмучується брат твiй, то ти вже не з любови дiєш (Рим. 14: 3,6,15). Та й узагалі, хіба ж не все на світі створене Богом?! Отже, як ми можемо зневажати ту їжу, яку створив для нас Господь і яку благословив нам споживати?! Не можемо ми її зневажати! Але повинні мати розумне ставлення до їжі: це лише засіб втамування голоду, і має бути її не більше, ніж справді потрібно для підтримання нашої життєдіяльності.

Що ж стосується посту, то обмеження в їжі – не самоціль, а засіб зосередитися більше на речах духовних, на нашій духовній, а не плотській природі. Навіть отці-пустинножителі, які найбільше вправлялися у подвигу посту, які йшли у відлюдні місця, в пустелі, де задовольнялися водою і зовсім невеликою нормою хліба, дикого меду тощо, повчають, що тілесний піст – це засіб (при чому не обов’язковий) набуття душею необхідного духовного стану. Про це зокрема повчає преподобний Авва Феона. Він говорить, що піст потрібний для стримання нашого плотського єства, і якщо він нами буде перерваний, якщо спожиємо щось зі скоромної їжі, це не означає, що ми загинемо, що весь труд посту буде марним, бо втримання від їжі – це не головне, хоча й – не другорядне для справжнього посту. Не забуваймо і слів Христових: не те, що входить в уста, оскверняє людину, а те, що виходить з уст, оскверняє людину (Мф. 15:11).

Багато хто з нас у житті встановлює собі певні обмеження в їжі. Для чого? Щоби оздоровити своє тіло. Ми ставимо мету: схуднути, нормалізувати процеси травлення і обміну загалом, покращити наше самопочуття і полегшити собі щоденне життя. І коли ми бачимо результати, сяємо від радощів, веселимося, задоволені собою і своєю працею, розповідаємо всім довкола, як тепер нам стало легко жити, як повернулися до нас сили, здоровий сон і таке інше.

Отже, бачимо, яким приємними для нас є цей тілесний результат! Що ж сказати про успіхи духовні? Вони для душі нашої незрівнянно приємніші і радісніші. Але чи пранемо ми до них, чи ставимо собі духовну мету? А ось якщо поставимо, піст буде приємним для кожного із нас, і поєднавши тілесну стриманість з духовним трудом, ми неодмінно досягнемо восітину радісних результатів.

На що звернути увагу? Покладімо для себе правилом не осуджувати ближнього, не злословити, не нарікати, не лаятися; обмежмо себе в різних життєвих задоволеннях, вилізімо з телевізорів і комп’ютерів, знайдімо час для духовного читання, знайдімо час хоча б одне для одного! Адже в сім’ях, як буває?! Тиша! Повне мовчання, наче всі – затворники. Приходить чоловік з роботи, дружина порається по хаті, діти – в комп’ютері (яке щастя, що в комп’ютері – чимось зайняті, ніде не вештаються), і починається мовчання, затворництво домашнє. А якщо хтось до когось обізветься, то ризикує викликати масу незадоволення, бо набридає зайвими питаннями чи репліками. Хіба схоже це на “малу Церкву”? Хіба виконується в такій сім’ї закон любові? Отже, не поспішаймо накладати на себе непосильні духовні тягарі, а роздивімося добре довкола себе – чи все ми робимо, як слід, у найпростіших, найбуденніших аспектах нашого життя.

Цьогорічний Великий піст є дуже відповідальним для кожного українця-християнина, тому що в цей час ми по-особливому повинні посилити свої молитви за нашу державу. Тож, якщо, природньо, наша молитва в цей час помножується, стає тривалішою, то нехай у нас знайдеться кілька хвилин для того, щоби молитовно згадати тих, хто страждає на Сході України, і тих воїнів, які нас там захищають.

Сьогоднішня неділя – остання перед початком Великого посту, – має назву Прощеної. Для парафіян собору ранкову проповідь я побудував повністю на темі вигнання Адама з раю. Проте, якщо ви уважно слухали Євангельське читання за Літургією, то пригадаєте слова Христові: якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний (Мф. 6:14). Запевняю вас, якщо поститимемося по-справжньому, не як лицеміри, з любов’ю не до себе, а до Бога і ближнього, то Господь прийме такий піст. Прощаймо ближніми їхні провини, бо наші гріхи перед Богом неспівміримо більші!

Викриваймо не те, хто і що споживає, а як поводимо себе у дні Великого посту. Та й узагалі, чи життя наше є життям людини-християнина? Адже постійна наша суєта абсолютно витісняє Бога, не залишає для Нього простору в нашому серці, в наших думках і в нашому житті. Адже каже Господь: де скарб ваш, там буде й серце ваше (Мф. 6:21). Ось де зараз ваші серця? Тут, у храмі, чи блукають десь далеко, перебувають у роздумах про завтрашній день і про його турботи? Чи не закінчиться наш піст не розпочавшись? Так, піст – час покаяння. І нам, повірте, є за що каятися. Бог чекає каяття, але, спершу, ми самі повинні усвідомити необхідність в цьому покаянні всім своїм єством. Бо сліпе механічне каяття, Сповідь “бо так треба” – все це ні до чого не веде, не веде це до якоїсь нашої якісної зміни, а саме в цьому і полягає піст – очиститися, змінитися, наблизитися до істини. Наш час – час викликів, і якщо ми не змінимося, то не зможемо дати ради собі ні в приватному житті, ні в суспільстві нашому, ні в державі.

Тому, дорогі у Христі брати і сестри, в цей вечір прощення нам слід не формально говоримо “Прошу прощення!” і відповідати “Бог простить! Мене простіть!” Це не повинні бути порожні завчені фрази! Навіть, якщо зараз ми перебуваємо в любові один з одним, в порозумінні і мирі, то згадаймо, що був час незгоди, нерозуміння, образи і сварки.

Узагалі, гріхи – їх дуже багато в нас знайти їх не так важко, варто просто захотіти побачити свою неідеальність, наступити на горлянку своїй гордині. Ось і в мене були хвилі, коли по немочі я сердився на священнослужителів за якісь їхні помилки; навіть сьогодні – на парафіян, бо на початку богослужіння я вас не побачив у храмі в такій численності, як бачу зараз.

Тож просити прощення нам, безсумнівно, завжди є за що. І я як ваш Архіпастир у цей святий вечір для того, щоби в немочах своїх взяти на себе подвиг посту і молитви і пройти дорогою Святої Чотиридесятниці, а потім ще й Страсної седмиці, прошу в усіх вас прощення! Простіть мене отці, брати і сестри, за те, чим згрішив перед вами: словом, ділом, усіма своїми помислами та почуттями!

Бог же благодаттю Свого чоловіколюбства простить і помилує всіх нас. Амінь!

(слово виголошене після великої вечірні у Покровському кафедральному соборі ввечері Прощеної неділі, 22 лютого 2015 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії




Pоздрукувати матеріал
Налаштування доступності
Налаштування контрасту
Розмір шрифту
Міжбуквенний інтервал
Міжстрочний інтервал
Зображення
Шрифт
Скинути налаштування