Я радий вітати у місті Львові професора Дмитра Власовича Степовика. Так склалося, що з цією непересічною постаттю наприкінці ХХ на початку ХХІ століття пліч-о-пліч протягом більш, аніж десяти років, ми плідно співпрацювали у Київській православній богословській академії. У ті часи я був ректором цієї духовної школи, а Дмитро Власович Степовик був і залишається до нині у ній професором.
Як же так склалося, що я став рецензентом прекрасної книги, яка сьогодні презентується Дмитром Власовичем у місті Львові? Хоч я маю науковий ступінь доктора церковно-історичних наук, а Дмитро Власович – доктора богослов’я, однак рецензентом цієї книги я став у значній мірі саме з богословської точки зору.
Хочу зауважити, що всі ми виховувалися у такій панівній думці, що наш національний пророк і геній Тарас Шевченко був невіруючим, навіть, атеїстом. Пригадайте, скільки в нас вкладали, в наші уми, в наші голови цих різних брехливих псевдонаукових думок, а в той же час закордоном, в українській діаспорі у далекій Канаді, митрополит Іларіон Огієнко видавав працю про релігійність Тараса Шевченка.
І тільки десь наприкінці 80-х років більша частина нашого українського суспільства отримала змогу ознайомитися з цією працею. Звичайно, що ми всі були дуже здивовані. Ми були здивовані тим новим прочитанням Шевченка, яке подавав нам митрополит Іларіон Огієнко, ми відкрили для себе Шевченка зовсім з іншого боку.
Дмитро Степовик, вчена людина, вирішив знову нам показати Шевченка як віруючу людину, що наслідувала Христа. І природньо, що ми, коли читаємо цю книгу, вкотре по-новому, більш багатогранно сприймаємо Кобзаря.
Символічно і знаково, що ця книга побачила світ у рік 200-ої річниці з дня народження Тараса Шевченка. Бурхливий час ми переживаємо, дорогі брати і сестри, і, звісно, за інших суспільно-політичних обставин, ми всі це добре розуміємо, наші святкування могли б проходити значно величніше і піднесеніше. Але, напевно, є в цьому щось і показового. Можливо, Шевченко, будучи борцем по духу, наслідуючи Христа, Його боріння, до нас з небес, як наш національний пророк, каже: “Ні! Цей ювілей мій ви відсвяткуєте саме так!” Можливо і справді вже час нам збадьоритися духом, прокинутися від вікового сну і здобути у повному розумінні цього слова ту самостійну омріяну Шевченком Українську державу.
Я кажу саме “святкуємо” і ажніяк не вживаю це слово в якомусь переносному значенні, тому що ми дійсно святкуємо. Ми читаємо Шевченка, шануємо його і боремось разом із ним за нашу Українську державу, що й підкреслює сьогоднішня презентація.
Так вже склалося, що ми більше вміємо боротися словом, переконувати словом, цією нашою твердою крицею, як казала Леся Українка, переконувати, що ми є повноцінний самобутній український народ, славетна українська нація.
Мабуть, багато з вас сьогодні вперше візьме до рук книгу Дмитра Степовика, але ви повинні знати, що все те, що написано в ній про Шевченка, є так само вистражданим. Кожне слово у ній є вистражданим сучасним великим науковцем, тому що Дмитро Власович так само переживав за долю України, боровся і терпів свого часу за це краще майбутнє для України працючи на різних посадах у різних організаціях. І навіть зараз, будучи професором Київської православної богословської академії, він водночас керує таким визначним проектом, як укладення і видання повної збірки творів Шевченка.
Я дуже вдячний професору за те, що ця книга з’явилася на світ, за те, що я мав честь виступити її рецензентом. Треба сказати, що книги Дмитра Власовича Степовика, вони народжуються так, знаєте, зненацька і дуже швидко. Це надзвичайно талановита і працьовита людина, бо спілкуючися з Дмитром Власовичом уже не один рік, я добре це знаю. Навіть, коли у 2010 році прийшов я служити на Львівську кафедру, очолив її, намагаюся зустрічатися з професором у Києві, не занедбувати нашої дружби, за що і маю щастя бути посвяченим у процес написання кожної з його книг.
Я впевнений, що це не остання книга Дмитра Власовича. Водночас, я дуже вдячний пані Ірині Фаріон і всім-всім, хто долучився до організації цієї зустрічі і презентації тут, у Львові. Ну і найбільше, звісно, я вкотре хочу подякувати Вам, Дмитре Власовичу. Дуже радію бачити Вас у Львові, не часто Ви буваєте тут, але я хотів би, щоби Ви приїжджали сюди. Тому що тут є прекрасні люди, які читають, Львів – це місто, яке читає; у Львові мені вдалося, напевно, подвоїти свою бібліотеку, привезену з Києва, і я дуже вдячний цьому місту за те, що воно є таке прекрасне і любить книгу.
Тому, Дмитре Власовичу, я впевнений, що тут ваша книга знайде свого читача і поціновувача. І ще раз дякую Вам, що завдяки Вашій праці ми вкотре відкрили для себе Шевченка як глибоко віруючу людину.
Христос Воскрес! Слава Україні!