Дорогі брати і сестри! Сьогоднішній день є поминальною суботою, і кожний із нас сьогодні прийшов до храму, щоби помолитися за спокій душ і пом'янути своїх рідних і близьких, своїх друзів, які відійшли від цього життя у вічність.
Але до цього нашого особистого суму і болю додався ще й нестерпний і незгладимий біль через загибель юнаків, хлопців, чоловіків, які стояли на барикадах Євромайдану, просто бажаючи для свого народу кращого життя.
Ми сумуємо, глибоко сумуємо і не можемо до кінця повірити, що в Україні могло таке трапитись. Нас усі називали дуже миролюбним, спокійним і терплячим народом, але те, що сталося в нас в Україні, особливо в Києві, протягом цих останніх днів – це жахливо. Думати про це навіть страшно і не хочеться. Але не вдається не думати про це і серце болить.
Думаю, кожний із нас не тільки протягом дня, але й уночі не відходив від екранів телевізорів і жахався від того, що відбувалося в столиці нашої держави, де є її серце, від того, що бачив і що чув.
Днями Священий Синод нашої Церкви і особисто сам Патріарх прийняв рішення припинити поминання влади за богослужінням, і ця вживана нами формула “За Богом бережену Україну нашу, владу і військо її...” поки що змінена і замість влади і війська ми молимося на український народ.
Багато хто звертається до мене і задає запитання: “Владу ми уявляємо як Президента, який приймає злочинні накази, який направляє військо на мирних людей, владу уявляємо як цей парламент, який зараз намагається якось врегулювати суспільно-політичну ситуація, зрештою як владу на місцях, яка у великому відсотку стала на захист інтересів свого народу і є разом з народом. То чи ж за всіх них не потрібно молитись? ”
На це я можу так відповісти: коли ми творимо молитву, ми знаємо за кого ми молимося, і Бог знає наші помисли і знає за кого ми молимося. А тому, коли молимося за владу то молимося за вбивцю-президента і молитися за нього не можемо, а коли молимося за народ, то молимося і за тих владних мужів, що стали на його захист.
З часом ми з усім цим на церковному рівні розберемося і всі ці питання врегулюємо. Але скажу також, що, на мою думку, ми немов позбуваємося тих гнітючих імперських і радянських штампів, які були внесені в богослужбові книги російською Церквою за часів їхніх царів та імператорів. То що ж, молитися нам за “власть” і “воїнства”, які винищували Україну, які винищили потім все духовенство і храми? Я вважаю, що Церква повинна молитися за Україну і народ нашої держави, бо народ це є і влада, і військо, і все. А іншої не народної влади в Україні бути неповинно!
У нас в державі встановлено три дні жалоби, від учора. Тож і сьогодні, і завтра, дорогі брати і сестри, як і вчора, ми будемо молитися за тих, хто поклав свої голови фактично за незалежність нашої держави. І ми можемо запитувати неба, скільки, скільки ще потрібно крові для того щоби нарешті вступила у період свого процвітання, у період розквіту національної ідеї, у період добробуту. Але запитаймо краще себе, скільки ще трагічних подій повинно відбутися, щоби ми зрозуміли, що не можна так легковажити даром, який був нам воістину подарований Богом.
Не можна так легковажити народу, коли він обирає владу, коли обирає Президента, парламент, депутатів міського і обласного рівнів! Тому ми всі є відповідальними за те, що сталося, за те, що відбувся цей відстріл наших братів.
Церква не одноразово закликала: “Зупиніться!” Але, очевидно, що ці деспоти не мають ані йоти ніякої духовності, вони приходять до храмів для того, щоби лише покрасуватися перед народом. Вони вчинили гріх Каїна, втопили Київ у крові людей. Скільки буде існувати людство, перші сторінки Біблії будуть точкою відліку, коли сталося перше вбивство, братовбивство. Каїн убив свого невинного брата Авеля. Так і ті, хто вбиває безвиних і мирних людей, є “каїнами”, на них лежить ця кров і кров ця волає до небес.
До нас, дорогі брати і сестри, звертається міська влада, щоби ми зібрали кошти тим родинам, які втратили батьків і синів під час цих кривавих подій. Іде мова про наших земляків, яких, якщо я не помиляюсь, загинуло тринадцятеро. Ми бачили вчора, що парламент проголосував надати допомогу всім постраждалим, але окремо звертається до нас наша місцева влада, щоби ми по храмах зібрали додаткові кошти. І ми не можемо сказати “Ні!”
Ці зібрані кошти будуть передані адресно, ми знайдемо цих матерів, цих дружин-вдів і передамо ці кошти в їх руки. Поки ми будемо зараз молитися, збоку буде встановлена скринька для збору пожертв і ви зможете підійти і внести, хто скільки зможе.
Не соромимось своєї, можливо, вбогості, пам'ятаймо про лепту вдови. Навіть одна гривня це буде велика жертва. На жаль тепер лише молитвами і матеріальними пожертвами ми можемо хоч трохи допомогти тим, хто не дочекався своїх батьків і синів.
Ніхто не їхав, дорогі брати і сестри, на Майдан вмирати, ніхто не думав цього робити, ніхто не збирався ставати героєм, тим більше у такий спосіб. Але відчай і біль за народ і Батьківщину повів цих людей на барикади.
Нехай Господь упокоїть душі від віку спочилих християн: батьків, матерів, сестер наших, а також і братів наших, які загинули за волю і незалежність нашої держави. Амінь!