Мені було надзвичайно приємно цього прекрасного весняного дня освятити тут каплицю на честь святого великомученика і цілителя Пантелеймона!
Ми освячували її, творили молитву, а одночасно триває лікувальний процес тих, хто потребує тілесної лікарської і навіть духовної допомоги. Адже бачите, як по коридору ходять лікарі і медсестри з капельницями, відвідують пацієнтів і продовжують необхідне лікування. Ось це єднання молитви і лікарської праці є дуже важливим! Навіть відкривши молитви, в яких звертається Церква до Бога, знайдемо там і такі слова: Благослови, Господи, руки тих, хто лікує нас! Очевидно, тим самим Церква підтверджує, що вона ажніяк не заперечує працю й успіхи сучасної медицини у святій справі продовження і покращення якості людського життя. І тому, повторю, це надто важливо, щоби благословенна праця лікарів поєднувалася з молитвою. І для цього, зокрема, і є це святе місце, ця каплиця, повз яку тепер ніхто не пройде, не перехрестившись, не прославивши Бога і не попросивши в Нього благословення на свою працю.
Я хочу вам сказати, що Господь відає душу кожного з нас і в руках Своїх тримає Він людське життя. Богові добре відомо, що нам потрібно, і Він також знає все, що ми попросимо в Нього, ще до того, як ми встигнемо промовити й одне тільки слово. Він як Серцезнавець знає все і, що особливо важливо, бажає коному з нас тільки добра. І, звісно, свою волю нам належить співвідносити з волею Божою, але боротьба лікарів за життя пацієнта, за кращу його долю земну є справою благословенною. Бо Господь не хоче, щоби людина страждала, і не хоче, щоби серед страждань сиділа, склавши руки, і чекала невідомо чого, надмірно і бездумно покладаючись на Боже змилування. Для цього Господом і поставлені лікарі, щоби це людське страждання (хоча б тілесне) по можливості зменшувати.
І важливо, що працю лікарів ми не називаємо професією. Яку професію ти здобув? Професію лікаря! Ні, ми не кажемо так! Лікарі не професію здобувають, вони служать людям! І тому ми сьогодні, дорогі брати і сестри, щиро молилися за те, щоби Господь благословляв руки тих, хто лікує вас, присутніх тут, і тих, хто знаходяться у своїх палатах. Ми молилися і за тих, хто відвідує хворих, за волонтерів, які служать їм цілком безкорисно чим тільки можуть і взагалі за всіх людей доброї волі. Знайте, що ви виконуєте заповідь Христову, за виконання якої Він обіцяв дарувати Царство Небесне: голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; був нагим, і ви зодягли Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в’язниці був, і ви прийшли до Мене (Мф. 25: 35-36). Сповнивши цей обов’язок, таким чином ми виконуємо перед Богом найголовнішу заповідь: любити один одного.
Тому я у вашій присутності хотів би особливо подякувати присутньому тут вищому керівництву і нагородити начальника клінічного госпіталю Державної Прикордонної Служби України полковника медичної служби Іващенка Андрія Андрійовича, а також і заступника начальника підполковника Григорашика Дмитра Володимировича цими благословенними грамотами. Аксіос!
Прошу в Бога милості, прошу, щоби на нашій багатостраждальній українській землі припинилося це нещастя, війна, зло, щоби ми перемогли нашого бзчесного ворога! Але, знаймо, що ця перемога прийде до нас тоді тільки, коли всі ми, кожний на своєму місці, будемо відповідально ставитися до свого обов’язку і служитимемо один одному задля високої мети!
Христос Воскрес!