Іван Липа народився в далекому місті Керч, що доволі символічно в цей час – на тій землі, яка здавна була українською. Навчався у Харкові, здобув медичну освіту і працював за фахом. Утім, дуже швидко долучився до українського громадського руху і в 1900 році започаткував видання журналу “Українська хата”. Зауважу, в моїй бібліотеці є 2 примірники цього журналу, який, до слова, був доволі цікавий.
З відновленням в Україні активних національно-визвольних змагань Іван Липа включається в цей процес. У добу Директорії він займав посаду міністра сповідань Української Народної Республіки. 1 січня 1919 року він підписав закон УНР “Про автокефалію Української Православної Церкви”. Так, нам важливо знати і не забувати, що саме його підпис стоїть під цим законом. А вже 25 січня він звернувся до всього духовенства з постановою про зобов’язання ведення всієї документації українською мовою.
Пізніше Іван Липа займав посаду міністра охорони здоров’я Української Народної Республіки, і, коли уряд уже перебував в екзилі, він, поступово, через Кам’янець-Подільський у 22-му році потрапив до Львова й оселився в містечку Винники під Львовом, де й провів останні роки свого життя.
Проживаючи у Винниках, він повністю відмежувався від політики і займався лише лікарською діяльністю. Працював пліч-о-пліч із професором Іваном Огієнком, який тоді також проживав у Винниках. Існування його було на межі бідності. На ґанку його будинку висіла табличка: “Лікар Іван Липа приймає”.
Ще до переїзду на Львівщину захворів на рак шлунку. Згодом, стан його здоров’я став геть поганим, і 13 листопада 1923 року він відійшов у вічність.
Іван Липа був прекрасним письменником. Він був батьком Юрія Липи (також письменника і патріота) і заповідав сину жити чесно, правдиво, любити Україну. Писав під псевдонімами Петро Шелест та Іван Степовик. За час проживання у Львові написав цикл казок, а загалом – виявив себе як прекрасного поета і прозаїка.
Сьогодні ми не маємо права забувати про цю людину, яка відіграла велику роль в національно-визвольній боротьбі XX століття.
День його похорону, 15 листопада, був надзвичайно похмурим, як згадують тодішні львівські газети. Утім, не зважаючи на погодні умови, прибуло дуже багато людей. З дозволу митрополита Андрея Шептицького православного Івана Липу ховав греко-католицький декан Григорій Гірняк. Його тіло заносилося до місцевого греко-католицького храму, а на могилі його дуже довго промовляв Микола Вороний – відомий український поет. Настільки жалісливо він передав всю скорботу Лівобережної України, що всі присутні дуже довго плакали, навіть сам священик, як згадують ті ж такі львівські газети. Таким ось зворушливим був похорон цієї людини. А Іван Огієнко, майбутній митрополит Іларіон, повертаючися з похорону, як він сам пізніше згадував, потрапив під справжню зливу, і, проходячи повз будинок, де жив і приймав хворих Іван Липа, ще раз прочитав табличку і сам до себе сказав: “Що ж, хай хтось цю табличку вже знімить, бо нема вже нашого Івана Липи”.
Я думаю, що кожний українець, особливо православний, повинен пам’ятати цю людину, яка так рішуче поставила свій підпис під законом Української Народної Республіки “Про автокефалію” від 1 січня 1919 року.
Вічна пам’ять Івану Липі, а ми повинні пишатися тим, що останки цього великого сина України спочивають неподалік від Львова, в прекрасних Винниках!
24 листопада 2015 р. – 150-річчя від дня народження Івана Липи