Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогодні 29-ті роковини з дня Чорнобильської катастрофи. Справді гірким полином ця катастрофа стала для українського народу і найбільш страшні її наслідки лягли на плечі перш за все також саме нашого народу. Адже майже все Київське полісся перетворилося на зону відчуження після аварії на Чорнобильській атомній електростанції.
Але наша скорбота сьогодні не скільки за тією прекрасною українською землею, скільки за тими невинно загиблими душами, одні з яких у безвиході і не будучи навченими підпали під вплив надвисоких доз опромінення, а інші, рятуючи мільйони життів своїх співвітчизників, лицем до лиця зіштовхнулися зі смертю і не відступили. Тільки зараз ми починаємо дізнаватися й усвідомлювати, наскільки величним був подвиг тих ліквідаторів, які добре знали на що вони йдуть, знали, що приречені на смерть, і все ж пожертвували собою.
І сьогодні все ще хворіють люди, ми все ще пожинаємо плоди тої трагедії. Але ми повинні пам’ятати, що наслідки могли би бути ще страшнішими, якби не мужність і жертовність ліквідаторів аварії. Наш обов’язок сьогодні помолитися за душі тих, кого забрала від нас у вічність Чорнобильська катастрофа. І пам’ятаймо, що навіть мирний атом, який ми використовуємо і до цього часу для отримання електроенергії, може приносити такі руйнівні наслідки, коли ми легковажимо і безвідповідально ставимося до таких серйозних речей.
Адже всім відомо що це була експериментальна станція, яка підпорядковувалася напряму Москві. Я не хочу тут особливо акцентувати увагу на наших сусідах. Скажу тільки, що я був вражений до глибини душі, коли читав про музей, що діє на території закритої електростанції. Так ось у першій кімнаті цього музею знаходяться прапори всіх держав, які так чи інакше допомагали Україні долати наслідки цієї аварії. Чи знаєте, прапора якої держави там немає? Я думаю, що ви здогадуєтесь - Російської Федерації. Ця держава навіть зламаним грошем не допомогла Україні вистояти після страшної трагедії.
Це ще один урок для нас, щоби ми пам’ятали, що над українським народом завжди проводили якісь експерименти: якщо не геноциду голодом, то атомних випробувань, а тепер узагалі неприхованої війни. Але ми вистоїмо, як вистоювали завжди!
Але сьогодні ми повинні пам’ятати про цю Чорнобильську трагедію і, особливо, пам’ятати про тих людей, які викликалися рятувати своїх братів і які поклали свою душу через те, що мали велику любов один до одного. Ось сьогодні ми звершимо за їх спокій заупокійну літію. І я вас прошу на хвильку затриматися в нашому кафедральному соборі, щоби віддати данину пам’яті цих людей і вшанувати всіх жертв цієї трагедії нашого українського народу.