Святитель Тарасій народився в Константинополі. Батьки його були люди благородні і належали до патриціїв. Здобувши прекрасну освіту, святитель Тарасій швидко підносився сходинками почестей. За розсудливість і добру вдачу майбутнього патріарха скрізь любили, де тільки він служив: і у царському палаці, і в інших місцях. Він був вже царським радником і сенатором, коли відбулося його призначення на патріаршу кафедру.
Це сталося за таких обставин. Імператором в цей час був Константин Порфірородний, а патріархом — Павло Кипрянин, чоловік добродійний і благочестивий, але дуже слабовільний. На патріарший престол він був поставлений за царювання попередника Костянтина Порфірородного – Льва Хазара, при якому іконоборча єресь (гоніння на св. ікони), що отримала початок ще за імператора Льва Ісаврянина, все більше посилювалася. Будучи людиною слабохарактерною і слабовільною, патріарх Павло побоявся відкрито визнати іконошанування, став приховувати своє благочестя і почав навіть входити в контакт з єретиками.
Після смерті Льва Хазара патріарх Павло хотів відновити іконошанування, але іконоборча єресь на той час вже дуже розповсюдилася і отримала силу, помічника ж, що може подати йому діяльну підтримку, у патріарха не було. Тоді, не маючи достатньо мужності, щоб виступити на відкриту боротьбу з єретиками, патріарх вирішив зовсім відмовитися від своєї кафедри. Таємно залишивши патріарші палати, Павло прибув в монастир св. Флора, де і прийняв св. схиму. Коли імператриця Ірина (правителька держави під час малоліття сина її Константина) запитала у нього про причину його відходу, то Павло відповів, що відчуває себе негідним займати патріарший престол в такий неспокійний час. “Я відмовляюся, – сказав він, – бути пастирем серед єретичного зборища і вважаю за краще померти, ніж піддатися анафемі від першосвятителів чотирьох апостольських престолів, що не приймають єретичного учення і які цураються нашої Церкви. Поглянь, правителько, на скорботу Матері нашої Церкви і не допусти, щоб богопротивна єресь, подібно до свині, що вийшла на берег, спустошувала і нищила виноград Христовий під час твого правління і поганила б його злочестивими мудрованнями. У вас при дворі є справний діяч, який допоможе тобі і твоєму синові в благих намірах”. На питання імператриці, хто це такий, Павло відповів, що він має на увазі Тарасія, який займає перше місце в царській раді. “Я знаю, – сказав патріарх, – що він цілком гідний управляти Церквою, оскільки тільки він зможе жезлом свого розуму відкинути брехливе вчення єретиків, бути добрим пастирем словесного стада Христового і зібрати його воєдино”. Все духовенство погодилося з обранням такого наступника Павлу, але сам Тарасій не вважав себе гідним зайняти таку відповідальну посаду і довго відмовлявся від неї. Його уклінно просили зайняти патріарший престол. Нарешті, він погодився на цю пропозицію, але поставив неодмінною умовою, щоб був скликаний Вселенський собор, де б православні християни могли об'єднатися у вірі, а іконоборча єресь була піддана заслуженому засудженню. “Якщо ж Вселенський собор не буде скликаний, – сказав Тарасій, – якщо не буде спілкування між православними східними і західними церквами, то я не погоджуся зайняти патріарший престол, щоб не накликати на себе прокляття і засудження”. На ці умови імператриця Ірина погодилася, і Тарасій був інтронізований на патріаршій кафедрі. Перед поставленням всі обіцяли йому слухняність, подібно до того, як вівці слухають голосу свого пастиря – бо всі були твердо впевнені, що Тарасій може наставити віруючих на дійсний шлях.
Вселенський собор був скликаний в Нікеї 787 року. Це був VІІ-ий Вселенський собор, на якому були присутніми 367 святих отців. Головував на нім сам святитель Тарасій. Перше засідання собору відбувалося 24 вересня; воно відкрилося промовою патріарха Тарасія, в якій він, виклавши причину скликання Вселенського собору, звернувся до єпископів з проханням, щоб вони ретельно вивчили і розглянули суть іконоборчої єресі і засудили її, як дуже небезпечне заблудження злоіменного розуму. Потім було прочитано і царське послання до собору, в якому також засуджувалася іконоборча єресь. Святі отці схвалили ревність у Бозі імператора і його матері про віру православну. Після того були приведені на собор ті з єретиків, які розкаялися у своїй помилці; перед обличчям всього собору вони анафемували свої помилки і сповідали іконошанування. Святий собор тривав 80 днів. Святі отці на його засіданнях розглядали в Божественному Писанні ті місця, де йшла мова про шанування святих ікон, і на підставі цих місць, а також свідоцтв святого передання та вчення святих отців і вчителів Церкви, знищили лжемудровання єретиків. Нарешті, після ретельних досліджень і глибоких роздумів і міркувань, собор прокляв іконоборчу єресь і утвердив шанування ікон. Велика радість була із цього приводу в святих храмах; весь народ торжествував, виголошуючи благі похвали царям і отцям собору. Так великими турботами святителя Тарасія і стараннями благочестивої цариці Ірини єресь іконоборців була подолана, а в Церкві Христовій даровано мир.
Утвердивши спокій у Церкві, святитель Тарасій цілком зайнявся діяльністю з управління своєю паствою, для якої він був дійсним отцем і, разом з тим – слугою. Служачи іншим, сам святитель Тарасій відмовлявся від щонайменшої розкоші, уподібнюючись тим Самому Христові і Його угоднику та свому попереднику святому Іоану Золотоустому. Весь свій маєток роздав убогим і таким, що мали потребу, влаштовував лікарні, а в день Воскресіння Христового накривав для бідних трапезу, під час якої він сам прислуговував убогим. Дивовижною була стриманість цього угодника Божого, який до свого постригу провадив життя у великій розкоші; великим був його піст і невпинна бадьорість; небагато часу приділяв він для сну, не мав м'якої постелі, одягався надзвичайно просто. Усі скривджені і ті, що перебували в бідах, мали в його особі постійного і старанного заступника та помічника.
Тим часом Константин Порфірородний, що досяг повноліття, за наклепом злих радників усунув свою матір Ірину від участі в державних справах управління. Звільнившись від опіки матері, він почав вести розпусний спосіб життя. Свою дружину Марію він зненавидів і вирішив звільнитися від неї, спокусившись іншою жінкою, своєю родичкою Феодотією. Але оскільки розвестися із законною дружиною, жінкою абсолютно безневинною, не було ніякої можливості, то Константин удався до наклепу: він звинуватив Марію в тому, що ніби то вона хотіла отруїти його. Цю брехню цар розповідав всім, видаючи її за істину. Звістка про це скоро дійшла і до святого Тарасія, який щиро засмутився, бо був переконаний у невинності Марії. Коли Костянтин послав до нього одного свого вельможу, щоб той розповів патріархові про нібито злий намір цариці і попросив у нього благословення на новий шлюб Константина, то патріарх Тарасій з обуренням повстав проти цього злого наміру імператора і повелів посланнику сказати цареві, що він, Тарасій, не дає благословення на такий його крок. “Як господар може вимагати від підданих своїх, – сказав сміливо Тарасій, – щоб вони жили чесно і цнотливо, якщо він сам подає їм такий приклад? Цариця безневинна, я в цьому переконаний, і тому швидше помру, а ніж дам благословення на новий шлюб. Ось відповідь моя: так відповідатиме і все духовенство. Скажи про це імператору”. Сподіваючись, проте зломити завзятість патріарха, Константин покликав його до себе і почав переконувати засудити царицю Марію за її нібито непристойний вчинок, але всі старання його були марні. Побоюючись, щоб Константин не відновив знову іконоборчої єресі, святитель Тарасій, правда, залишив царя перебувати в його беззаконні, але відсторонився від нього. Цар, гніваючись на патріарха, всіляко зневажав його, святитель все це переносив терпляче, завдяки Богові і поступаючи у всьому згідно з високим саном архіпастиря.
Через деякий час кара Божа спіткала царя. Бачивши беззаконне життя сина свого, бачивши знехтування ним закону Божого, люблячи понад усе Бога і Його правду, мати Константина Ірина, порадившись з вищими сановниками держави, повстала проти царя, узяла його під варту і заточила в палац. Потім вона наказала засліпити його, подібно до того, як він п'ять років тому засліпив своїх трьох братів. Так, покараний Богом за своє беззаконня, цар помер від хвороби. З того часу святитель Тарасій міг керувати своїм словесним стадом в мирі і спокої.
Помер святитель Тарасій після 22-річного управління церквою, за царювання Никифора, наступника Ірини, близько 807 року. Великою була скорбота за патріархом у царя, вельмож і всього народу, а особливо, вбогих, сиріт і вдів. Бо до всіх він відносився як пастир добрий, до всіх був милостивий, всякому допомагав в бідах і нещастях. Чесне тіло святителя Тарасія було поховане у влаштованому ним же самим монастирі на Босфорі. При його гробі багато хто отримував зцілення.
Цей великий ревнитель православ'я озброювався проти єретиків іконоборців не тільки за життя, але й навіть і після своєї кончини. При Льві Вірменині, царі грецькому, іконоборча єресь знову здобула силу, унаслідок того, що сам цар протегував їй. Святий Тарасій з'явився у сні Льву і з великим гнівом повелів якомусь воїнові Михайлу ударити мечем цього зловірного імператора. Той ударив і проколов царя. У страху і трепеті прокинувся Лев від такого сну і сильно дивувався. Думаючи, що в монастирі святого Тарасія знаходиться якийсь Михайло, який замишляє зло на його життя, він послав туди дізнатися про цього Михайла. Він не знав, що цей Михайло був при нім, – це був воєвода на ім’я Валвос або Травлій який потім уразив царя мечем в самий день Різдва Христового. Так загинув цей злочестивий цар.
Автору цього коротенького житія святителя, яке було укладене за Житієм святих митрополита Димитрія (Туптала) довго довелося розшукувати зображення патріарха Тарасія. Як виявилося воно є досить рідкісним. В Ісаакіївському соборі Санкт-Петербурга є зображення патріарха Тарасія разом із святителем Полікарпом Смирнським в іконостасі. Звичайно, що не так часто зустрічається зображення святителя Тарасія і в в сімейних іконах серед декількох святих. В Україні знаходиться ще одна реліквія, яка пов’язана з іменем великого Кобзаря Тараса Шевченка, який при народженні був названий батьками на честь цього святого, тому що прийшов у цей світ напередодні пам’яті святителя Тарасія 9 березня.
Ікона Святителя Тарасія, архієпископа Царгородського, і преподобного Михаїла Малєїна була написана 1867 р. для собору Різдва Пресвятої Богородиці м. Конотопа, що на Сумщині, другом Тараса Григоровича Шевченка художником Григорієм Честаховським. На іконі є напис: “Вічна пам'ять і добра слава вірним товаришам Тарасу Григоровичу Шевченку і Михайлу Матвійовичу Лазаревському. Григорій Честаховський, року Божого 1867, місяца серпня", а також зображення Конотопського Різдво-Богородичного собору. Цей храм був знищений за часів більшовицького гоніння на Церкву. На його місці сьогодні стоїть школа і, що цікаво, ще з радянського часу – пам'ятник Тарасу Шевченку. Ікону зберегли прихожани Вознесенського храму м. Конотопа.
Ікона святителя Тарасія і преподобного Михайла Малєїна – пам'ятник історії, безцінна реліквія. Це єдина ікона, пов'язана з ім'ям Тараса Шевченка (більше того – написана на згадку про нього), відомості про яку ще не введені до наукового обігу.
Пам’ять святителя Тарасія, патріарха Константинопольського Православна Церква творить 10 березня за новим стилем, однак цього високосного року пам'ять святого Тарасія припадає на 9 березня за н. ст.