У четверту неділю листопада, щорічно в Україні, згадують пам'ять жертв голодоморів. Мільйони людей загунули від лютого голоду. Голодомор – геноцид українського народу, який стався, через втілення в життя настанов безбожної, атеїстичної, антилюдської ідеології більшовизму. В історії 20-го століття Голодомор 32-33 рр. в Україні посідає значне місце.
Перший масовий голод, що розпочався одразу, ж після закінчення громадянської війни, охопив значну частину України. Причини його частково мали об’єктивний характер, а саме: посуха 1921 року, економічні наслідки першої світової та громадянської війни. Проте, основними чинниками був: крах сільськогосподарської роботи, скорочення посівних площ внаслідок політики воєнного комунізму, директивні методи компартійного керівництва.
Голод 32-33 рр. був не випадковим явищем природного, чи соціального походження, а цілеспрямованим, - діюча влада задумала геноцид. Відбувалося винищення українських хліборобів та селян штучним голодом, внаслідок чого зникло землеробське населення. Основною метою голоду був підрив соціальної бази та забезпечення верховенства влади. Аналізуючи постанови ЦК ВКП Раднаркому УРСР та СРСР, засвідчуються факти свідомого створення умов життя сільськогосподарського населення, які призвели до його винищення. В 1932 році появилася постанова («Закон про 5 колосків», - за крадіжку жмені зерна карали розстрілом). А також були створені «червоні вовки», - бригади заготівлі зерна.
Ця подія виявилася найголовнішою зброєю винищення громадян України: цинічне, цілеспрямоване, безжальне. Лише в людино-ненависному середовищі, міг відбутися такий злочин. На родючій українській землі вмирали у страшних муках мільйони людей. Цей геноцид був намаганням знищити саму душу народу. Сам диявол хотів викорінити з нашого народу пам’ять про Бога, любов до Бога, вірність і віру в Бога. У людей відібрали хліб. Родюча земля давала достатньо хліба людям які працювали, але цей хліб влада вилучила, постійно забирала все чим можна було підтримувати життя. Навіть останню зернину і ту виривали у людей, а хто збирав колоски на полях розстрілювали. Стільки було мертвих людей, що не встигали хоронити. Багатьох закопували живими, особливо страждали діти. Україна втратила тоді мільйони своїх дітей. Як же важко було в цей час: тяжкі муки, нестримна смерть. Пройшло стільки часу, але ми стривожені і сьогодні, тому що нестримний біль охоплює нас згадувати цей час, коли в нашій державі таке відбувалося, запанував диявол. Сьогодні, у великій скорботі, молитовно згадуємо жертв голодомору та інших репресій радянського тоталітаризму. Десятки мільйонів жертв: закатованих, страчених, розстріляних, загиблих від мук голоду. Стільки жертв навіть не забрала війна. Але, бачимо, що ніякі репресії не змогли врятувати державно-політичну систему, яка будувала своє керівництво на гріху, нехтувала моральними принципами. Знаємо, що «Горе тим, що задумують беззаконня» (Мих 2:1), «кінець їхній - погибель"(Фил. 3:19).
Отож, дорогі брати і сестри, ні за яких обставин у житті не можна ставити гріх, безбожжя основою свого шляху. Помста – це найжахливіше що може бути. Наш народ повинен єднатися, і лише Господь нам в цьому допоможе, коли ми будемо жити з Богом на християнських цінностях, побудуємо гідне майбутнє і уникнемо помилок минулого.
Потрібні молитися у цей день за тих, хто загинув, терпів, хто постраждав: «Душі їх у блаженстві перебуватимуть, а пам'ять про них з роду в рід».
Вічная пам’ять!
