Сьогодні, 26 листопада, Церква вшановує пам’ять святого Іоана Золотоустого – учителя світу, який народився приблизно 347 року. Він був вихідцем із Антиохії Сирійської. Його батьки, Секунд і Анфуса, сповідували християнську віру. Батько був військовим начальником і високопосадовцем, але, на жаль, помер, коли син був ще дуже малим. Тому вихованням Іоана займалася мати, яка своє життя присвятила сину. Саме, благочестива Анфуса, навчила сина християнській вірі. Вона віддала Іоана софісту Ливанію та філософові Андрагафію, які навчали його красномовству та філософії.
Коли хлопчик досягнув повноліття, був направлений в Афіни, для вдосконалення вивченого. В Афінах, він вправно вивчив усі грецькі книги і науки та став мудрим філософом. У Іоана були й супротивники, які заздрячи славі його, робили на нього різні наклепи. Зокрема, філософ Анфімій у суперечці з Іоаном став вимовляти лихі слова на Господа нашого Ісуса Христа і вмить на нього напав нечистий дух: він упав на землю, його тілом почало трусити. Побачивши це, у присутніх виник жах і страх, вони почали втікати, а хто залишився, просив, щоб Іоан зцілив біснуватого. Іоан відповідав, - якщо не покається і не увірує в Христа – в Бога, Якого хулив, то не зцілиться. У відповідь Анфімій вигукнув: - Сповідую, що ні на небі, ані на землі немає іншого Бога, крім Того, Якого сповідує Іоан. Дух нечистий вийшов з нього в цю ж хвилину. Коли це все сталося, всі присутні, що бачили це чудо вигукували: «Великий Бог християнський! Він один творить чудеса!». Святий Іоан, заборонивши Анфімію хулити Сина Божого і навчивши його істинної віри, відіслав до єпископа Афін, і Анфімій зі всім своїм сімейством прийняв від нього святе Хрещення. Цей випадок мав велике значення оскільки увірували і хрестилися багато хто з почесних громадян. Дізнавшись про таке навернення до Христа, єпископ висвятив Іоана у священний сан для того, щоб після його смерті, Іоан прийняв архієрейську кафедру. Але, коли Іоан дізнався про це, він таємно покинув Афіни і прийшов до своєї Батьківщини. Іоан не бажав слави. Він вирішив прийняти ангельський чин, взяти на себе смиренне чернече життя і трудитися для Бога. Коли мати довідалася про наміри сина стати ченцем, слізно просила його не покидати його, тільки тоді, коли поховає її, може чинити, як забажає. Просила залишитись з нею, поки вона ще жива. Іоан послухав прохання матері і залишився з нею до дня її смерті.
Поховавши матір, він роздав усе майно потребуючим, дарував волю рабам і рабиням, а сам оселився в монастирі і став ченцем, - день і ніч служачи Господу. Там він написав книги: «Про священство», «Про смирення», що містять багато корисного, і «Послання до грішного ченця Феодора». Іоан пробув у тому монастирі чотири роки, але бажав ще більшого усамітнення, тому таємно пішов у пустелю. Знайшовши там печеру, пробув у ній протягом двох років, живучи там на самоті. Але страдаючи від холоду, через два роки, він настільки був виснажений, що занедужав і не міг піклуватися про себе. Тому змушений був повернутися до Батьківщини.
Господь допустив, щоб Іоан впав у недугу для того, щоб Він поширював християнську віру серед людей. Саме такого вчителя потребувало людство. Протягом шести років він написав твори: «Про дівоцтво», розрада «Вдові» і захист віри «Проти Юліана».
Коли патріарх Малетій, помер Іоан знову залишив Антиохію і пішов в монастир. Іоан пробув там три роки. Згодом, повернувся на Батьківщину, де його висвятили на пресвітера. Коли патріарх поклав свою руку на його голову, раптово появився білий, сяючий голуб, що літав над головою святого Іоана. Патріарх Флавіан і всі, що знаходилися в храмі, жахнулися і надзвичайно дивувалися. Слух про це чудо розійшовся по всій Антиохії, Сирії та навколишніх містах, і всі, хто чув про це, говорили: «Ким має бути Іоан, що із самого початку явилася над ним слава Господня?».
У сані пресвітера Іоан ще з більшою ревністю піклувався про спасіння людських душ. Під час свого пресвітерства, святий Іоан, виголосив безліч проповідей, з яких деякі дійшли до нас. При цьому, він з ретельністю займався тлумаченням Священного Писання. Він склав дуже корисні для душі тлумачення, а його проповіді викликали захоплення у людей: всі, хто слухав, не могли насолодитися ними. Він був оратором і його любили слухати всі вчителі. Міські правителі і судді залишали свої заняття, купці — свого торгівлю, ремісники — свої справи і поспішно йшли слухати повчання Іоана, піклуючись про те, щоб не пропустити жодного слова, що виходить з його уст. Усі вважали неабиякою втратою, коли їм не вдавалося чути солодких слів Іоана. Ось чому йому привласнили різні похвальні найменування. Одні називали його «Божими і Христовими устами», інші — «солодкоголосим», а ще інші — «медоточивим».
Блаженний зведений був на патріарший престол 26 лютого 398 року. Коли це відбулося, - Цар, усі князі і вельможі, прийшли до Нього за благословенням. Іоан щиро молився над ними та виголосив повчання, в якому наставляв Царя невідступно перебувати у Православ’ї, відвертатися від єретиків, часто ходити до церкви, бути справедливим і милостивим.
Святійший патріарх Іоан ревно сіяв в душі людей зерно правди: навчав любові, справедливості, милосердя. Іоан викривав несправедливість, захищав скривджених, а царя і царицю переконував нікого не кривдити, а чинити за справедливістю.
Святий угодник Божий, який упродовж усього життя ніс свій хрест, розпинаючись для світу, помер у день, присвячений пам’яті Чесного Хреста. Його поклали у тій же церкві, де і помер, поряд із домовиною святого мученика Василіска. Так звершилося пророцтво святого Єпіфанія Кіпрського, який говорив святому Іоанові: «І ти не дійдеш до того місця, куди тебе виженуть».
Так, святого Іоана вели у Пифіунт, а спочив він у Команах, не дійшовши до Пифіунта. Так згас церковний світильник, так замовкли золоті уста, так звершив подвиг і завершив плин добрий подвижник і страждалець, що прожив шість років на патріаршому престолі і провів три роки у вигнанні, гнаний з місця на місце.
Отже, святий Іоан, після багатьох переживань, буревіїв, лихоліть і скорбот, які він перетерпів за правду, пристав до тихої небесної пристані, де, радіючи з ангелами, славить Отця і Сина і Святого Духа, Єдиного в Трійці Бога, Якому і від нас нехай буде слава, честь і поклоніння, нині, і повсякчас, і вовіки віків. Амінь.
