Історія свята Різдва Христового

Кожного року велично і радісно в духовному піднесенні святкуємо ми Втілення Сина Божого. Це торжество є початком і основою нашого спасіння. Адже сенс Різдва Христового полягає в тому, що Син Божий – одна із трьох іпостасей Святої Тройці, з’єднавшись з нашою людською природою через народження від Пресвятої Діви і Святого Духа, оновив наше єство, визволивши його від гріха і смерті. В це свято ми знову переконуємось, що Господь не залишив світ і кожного з нас без своєї безмежної любові та ласки.

Спаситель світу народився у Вифлеємі за правління імператора Августа (Октавія), Август видав наказ про перепис народу своєї імперії, до якої тоді належала Палестина. У євреїв був звичай – вести перепис людей по дванадцяти колінах і родах. Кожне коліно і рід мали свої визначені міста; саме тому Діва Марія і праведний Йосиф, що походили з роду царя Давида, прийшли у Вифлеєм. Там вони не знайшли жодного місця, щоб оселитись. Тому в печері, що була призначена для перебування худоби, і прийшов на землю Господь Ісус Христос. Першими звістку про цю новину від небесного посланця отримали вифлеємські пастухи, а різдвяна зірка сповістила волхвів – східних мудреців. Про народження Сина Божого пишуть євангелисти Матфей (1, 18 – 2, 23) та Лука (2, 1-20).

На спомин явлення в тілі Господа Церква ще в апостольські часи встановила свято – Різдво Ісуса Христа. В Апостольських Постановах написано: “Зберігайте, браття, святкові дні: найперше, день Різдва Христового, який святкуйте 25 дня десятого місяця” (тобто, грудня). Багато хто схильний вважати, що християнське Різдво встановлене на противагу язичницькому культу сонця, так як Ісус – Сонце Правди, Переможець смерті. Відомо, що у римлян 25 грудня випадало свято, що називалось днем народження непереможного сонця, якого не могли перемогти ніч і зима; з цього дня ніч зменшується, а день починає зростати. Та, на думку вчителів Церкви Христової – св. Кирила Олександрійського, св. Іполіта, св. Тертуліана, св. Іоана Золотоустого, блаж. Августина, 25 грудня (за старим стилем) історично відповідає дню народження Спасителя. До початку V ст. в багатьох місцевостях Різдво святкували 6 січня (за старим стилем) разом із Хрещенням і називали Богоявленням. Причиною до такого спільного святкування послужили слова Євангелиста Луки про те, що Христос після хрещення вийшов на проповідь і мав тоді тридцять років. Спочатку Різдво окремо від Хрещення починають святкувати у всій Західній Церкві, а в 377 р., за наказом імператора, якого переконав св. Іоан Золотоустий – і у всій Східній церкві. Таким чином, свято Різдва Христового вже в кінці IV ст. святкується у всій Вселенській Церкві, про це свідчать св. Єфрем Сирін, св. Василій Великий, св. Григорій Богослов, св. Григорій Ніський, св. Іоан Золотоустий, св. Амвросій та інші святі Отці Церкви цього часу.

В першій половині IV ст. на місці вифлеємської печери, прославленої Різдвом Спасителя, рівноапостольна цариця Єлена поставила Храм, про велич якого піклувався її син – рівноапостольний імператор Констянтин. В кодексах імператорів Феодосія 438 р., Юстиніана 535 р., викладений закон про загальнодержавне святкування Різдва Христового. До ХІ ст. в Східній Церкві вже було сформовано ряд богослужінь, присвячених цьому святу, які з невеликими змінами звершуються і сьогодні. Видатні Отці Церкви протягом багатьох століть створювали піснеспіви цих богослужінь: св. Анатолій Патріарх Єрусалимський, св. Роман Сладкопівець (кондак та ікос), св. Андрій Критський (стихири на “Хваліте”), Софроній та Андрій Єрусалимські, св. Герман Патріарх Константинопольський (ряд стихир на “Господи, взиваю” і стихири на літії), св. Іоан Дамаскін (стихири на вечірній, канон), св. Косьма Маюмський (канон), прп. Кассія та інші.

Свято Різдва Христового належить до числа дванадесятих (найбільш шанованих свят після Пасхи) і серед них є найурочистішим. Вважаючи Різдво другою Пасхою, Церква встановлює перед ним піст, що розпочинається 27 листопада – в день пам’яті св. ап. Филипа і за тривалістю рівний Великому посту, тому називається “малою Чотиридесятницею”. Різдвяний піст називається ще Пилиповим, та за своєю строгістю поступається Великому і Успенському і прирівнюється до Петрового, крім останніх днів. Найбільш строгим стриманням освячується останній день посту, відомий також під назвою “сочельник”. Назва походить від слова “сочиво” (“коливо”) – варених зерен злакових, які вживали після літургії. Піст в сочельник послаблюється, якщо цей день випаде в суботу або в неділю.

Важливе місце у святкуванні різдвяних свят займають театралізовані дійства, що відтворюють подію пришестя Ісуса Христа. Такі вистави носять назву “вертеп”, що в перекладі зі старослов’янської мови означає печера і вказує на місце народження Спасителя. Час виникнення вертепу, що став невід’ємною складовою української народної культури, точно не встановлено. Проте, письмові записи вертепів відомі вже з XVII ст. Віршовані тексти таких вистав є одним з найдавніших взірців української поезії, які передаються з уст в уста, із покоління в покоління, від серця до серця, стали всенародним надбанням, національним скарбом.

Святкуючи таким чином Різдво, ми душею і тілом величаємо Господа Ісуса Христа, зберігаючи тисячолітні традиції Церкви та християнські звичаї рідного народу.

ієромонах Юліан (Гатала)


Pоздрукувати матеріал
Налаштування доступності
Налаштування контрасту
Розмір шрифту
Міжбуквенний інтервал
Міжстрочний інтервал
Зображення
Шрифт
Скинути налаштування