У перші віки свого існування християнство перебувало під постійним утиском. Церква Христова з перших днів свого існування зазнавала тортур і відкидалася чи то єврейським, чи то язичницьким суспільством.
Нинішній світ себе може називати здебільшого християнським, хоча насправді далекий від зразкової християнської моралі.
Великий сонм мучеників, які були фундаментом сповідання Христа, свідчить нам про страшний період в історії Церкви Христової. Великий апологет, захисних християнської віри перших століть Тертуліан писав: кров мучеників – насіння християнства. Цими словами він наголошував, що чим більшими є гоніння на Церкву Христову, тим міцнішою вона стає і чисельність вірян її зростає.
Особливо жорстокими гоніння на християн були до 313 року, коли імператором Константином Великим був виданий едикт, яким врешті-решт надав християнам у суспільстві рівних з іншими людьми прав.
Для простої людини не було зрозумілим, чому інші люди йшли на смерть за ім’я Христове. Не було зрозумілим, чому багато язичників, бачачи муки християн, наверталися до істинного Бога і бажали також постраждати. Всі, хто йшов на смерть за ім’я Христове, свідчили про вічне життя. Бо й саме слово “мученик” з грецької означає “свідок”.
Свідками чого ж були ці великі святі? Найперше, свідоками Воскресіння. Через Хрест прийшло до нас Воскресіння, тому то кожний із нас, коли свідомо живе Церквою, бере активну участь у її Таїнствах, ходить шляхом правди, неодмінно повинен співрозп’ястися Христу, щоб потім і Воскреснути з Ним.
Для неосвіченого або далекого від любові Христової люду перші християни були фанатиками, бо, як вони думали, ті сліпо йшли на смерть. Але Пасхальні слова смертю смерть подолав дають нам зовсім інше розуміння вчинків святих мучеників. Вони мали непохитну віру у те, що існує вічне життя і це життя ми можемо мати лишень у Христі. Христос постраждав і нам показав шлях до Себе: якщо мене гнали, то гнатимуть і вас, – говорить Спаситель, до тих, хто бажає себе назвати християнином.
Творячи пам’ять святого великомученика Димитрія Солунського, Церква поставляє перед нами приклад великої віри і непохитності на шляху правди. Святий Димитрій постраждав за Христа під час правління імператора Галерія Максиміана у 306 році. Це був тяжкий час в історії Римської держави. Її очолювали язичницькі правителі, які були переконанні, що вони дотримуються правдивої моралі і вбивства християн були явищем звичайним.
Святий Димитрій походив із роду військового, батько його працював проконсулом у Фесалонікійській області, тобто керував військом цієї місцевості. І ось, коли батько помер, а син уже досягнув повноліття, імператор побачив у ньому доброго і хороброго полководця та назначив на ту саму посаду, що обіймав його батько. В указі імператора було сказано: віддавати на смерть кожного, хто призиває ім’я Розіп’ятого. Але маючи в душі страх Божий і будучи християнином та дотримуючись батьківського передання, цей муж не зміг простягнути руки на християн.
Метафраст, який був автором першого житія цього святого, називає його “другим апостолом Павлом”, тому, що саме “апостол народів” заснував у Салоніках першу християнську спільноту віруючих. Так само вчинив і святий Димитрій. Він перед усіма визнав себе за християнина і почав привселюдно викривати неправду і марноту римського багатобожжя.
Коли ж довідався про це імператор, то, йдучи з одного свого походу, він спрямував військо на Солунь, щоби знищити якомога більше християн. Святий довідавшись про наміри свого правителя, роздав усе своє майно бідним (будучи проконсулом він мав великі статки) і вирішив чекати смерті у пості й молитві. Коли ж імператор з’явився у місті, то прикликав до себе Димитрія, який і перед ним визнав себе послідовником Христа. За це Він був посаджений у в’язницю, а за деякий час за наказом імператора – страчений.
Його тіло було вкинуте у клітку зі звірами, але побожні солунські християни із почестями його поховали. У час правління рівноапостольного Константина над могилою святого було збудовано церкву. А ще через сто років були знайдені його нетлінні мощі, які зі VII століття чудесним чином почали виділяли запашне миро, через що цей святий названий Церквою Димитрієм Мироточивим.
Після Хрещення Київської Русі велике шанування цього святого перейшло і на наші землі. Наприкінці XI століття на Київських горах сином Ярослава Мудрого великим князем Ізяславом, у хрещенні Димитрієм, будується Димитріївський монастир, що згодом став Михайлівським Золотоверхим.
Особливе заступництво святий Димитрій виявляв у допомозі військові, яке захищало рідну землю. Сьогодні, коли в нашій державі відбуваються військові дії, коли ворог бажає зруйнувати цілісність України, потрібно згадати і вдатися до заступництва великомученика Димитрія, бо він як праведник неодмінно молитиметься за тих людей, які виборюють правду.
Вознесімо молитви до цього угодника Божого за мир у нашій державі і за нашу перемогу. Пам’ятаймо, що з тими, хто стоїть на боці правді, є Сам Богом. Наші воїни, які захищають землі України від нападу чужинців, показують приклади великої і справжньої любові, душі свої покладаючи за ближніх.
А як же ми зможемо наслідувати приклад святого великомученика Димитрія? Адже ж Церквою житія святих подаються для нашого особистого духовного розвитку!
У житті нашому постійно стаються війни (не стільки зовнішні, як внутрішні). Кожного дня ми переживаємо різні спокуси, яким потрібно чинити опір і з якими слід боротися. У даному випадку кожний із нас може стати мучеником, якщо зуміє бути справжнім воїном Христовим із ворогом людства – дияволом.
Блаженні гнанні за правду – чуємо такі слова за богослужінням, але, виходячи з храму, забуваємо, що приречені у цьому гріховному суспільстві страждати через те тільки, що любимо правду. А ця заповідь блаженства була основною у житті мучеників і була ними втілена та підтверджена своїм власним життям та мученицькою смертю.
Богові нашому, Який прославляється у сонмі мучеників, слава навіки! Амінь.