У сьогоднішню неділю Господь наш Ісус Христос через Святе Євангеліє заповідає нам робити у своєму житті велику справу, закликаючи: “Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все...додасться вам” (Мф. 6:33).
Людина створена з душі і тіла, але ми сучасні про це забуваємо: на словах можливо і пам’ятаємо, але поведінкою своєю показуємо зовсім інше, зворотнє. Подивімося лишень, як наші серця метушаться, коли бачимо зростання цін на товари у магазинах, як засмучуємося, що не маємо змоги купити собі якісь нові речі, чк турбуємося через нестабільний курс гривні щодо долару. Тобто в центрі нашого життя є турбота про комфорт і благоденство.
Справжній християнин не повинен зважати на ці зовнішні фактори існування, тому що завжди над нами діє промисел Божий. І щойно ми це яскраво побачили на прикладі того, як Господь Своє піклування проявляє над усім оточуючим світом: наводяться приклади буття птахів небесні і трав польових. І невже ж людина, образ Божий, не дорожча для Творця за все інше Ним створене? Невже можемо ми міркувати, що про нас Господь не потурбується?
Задумаймося як часто ми нарікаємо на Бога за те, що Він начебто не чує наших прохань і не виконує всього того, чого б ми хотіли. Коли ми так думаємо, то забуваємо, що Бог всезнаючий і перше, ніж ми у Нього щось попросимо, Він вже знає нашу потребу. У Бога майбутнє завжди перед очима. А також ми повинні усвідомлювати й те, що бувають моменти, коли у нашому житті збуваються певні бажання чи мрії і ми можемо думати, що це завдяки Богу. Звісно, всім керує Бог. Але коли це здійснене бажання зрештою призводить до того, що ми забуваємо про Бога, або служимо іншому богу –мамоні, багатству, – то невже Господь послав нам це?! Невже Він забажав, щоби з’явився у нашому житті ідол? Звісно, що ні!
Усе своє життя ми повинні присвятити тому, щоби звільнити серця свої від влади над ними матеріальних благ. Життя наше має завжди бути відкрите для дії Божої благодаті. Багатство не є гріхом, але надмірна наша надія на нього чи невгамовне бажання грошей – великий гріх. В історії Церкви є багато прикладів того, як багаті люди, бажаючи бути з Богом, роздавали все майно і йшли в монастирі, щоби спасти свою душу. Але деякі з подібних історій розповідають, що були й такі, які зовнішньо звільнилися від багатства, але спокуса, внутрішня тягота і жаль за матеріальним багатством залишалися, і так ці люди і помирали, будучи у полоні багатства, хоча його в них вже і не було.
Служіння Богу повинне бути справжнім і не двояким. Ми повинні мати постійну надію на Бога в усіх випадках життя. Що б не сталося з нами, з нашими ближніми, не повинні ми шукати іншої допомоги, крім Божої. Господь каже: “Просіть і дасться вам” (Мф. 7:7). Це не просто має бути одне єдине наше прохання, а постійне звертання у молитві. Знаймо, що не завжди будемо отримувати від Бога наші прохання здійсненими, бо вони можуть бути некорисні для нашого спасіння.
“Царство Боже всередині вас” (Лк. 17: 21), – каже Господь. Воно дуже і дуже близько перебуває, але може не виявлятися через нашу гріховність, а побачити його не можемо через темряву нашого життя. Найбільшим нашим гріхом є те, коли ми не бачимо своїх гріхів. Лишень через нашу свідому участь у Таїнствах Церкви ми зможемо побачити, що наше “око тіла” є темне і потребує Божого світла. І Церква, подаючи нам Таїнство Євхаристії, дає нам запоруку спасіння.
Отже, дорогі брати і сестри, сьогодні, як ніколи, потрібно триматися правди і шукати правильного шляху до Бога. Цим шляхом є життя у Церкві. Дуже часто ми боїмося приходити до Таїнства Сповіді через те, що повторюємо ті гріхи, в яких покаялися. Запитали колись у преподобного Сисоя Великого: “Що мені робити, коли я впав у гріх?”. Він відповів: “Вставай!” “Але якщо я знову і знову падаю у той самий гріх, то скільки потрібно людині каятися в цих гріхах, якщо вона далі повторює їх?”, – продовжували розпитувати святого. “Аж до смерті”, – відповів преподобний. Пам’ятаймо, доки ми в тілі, ми підвладні гріху. І своїми тільки зусиллями не зможемо стати чистими, а лишень через нашу співдію з Богом, Який постійно стоїть біля дверей нашого серця і стукає, щоб ми, очистивши нечистоту сердечну і душевну, стали оселею для Нього. Амінь!