Щиро вітаю вас зі сьогоднішньою п’ятою неділею після Пасхи, яка носить назву неділі про самарянку.
Назва її пов’язана із визначенням читати цього дня Євангельський уривок про дивовижну зустріч Христа з жінкою-самарянкою.
Ми бачимо наступну картину. Христос ідучи дорогою зі своїми учениками стомився і присів біля криниці, викопаної патріархом Яковом, щоби трохи відпочити; апостоли ж пішли у місто, щоби купити їжу. І в цей же час до криниці по воду приходить жінка-самарянка, і Христос просить її дати напитися Йому води.
Але що ж стається? Жінка з пересторогою і зі збентеженням сприймає таке прохання. Чому ж так? Хто такі були самаряни? Цей народ, хоча й вірував у Єдиного Бога, як юдеї, але в їхньому середовищі відбулося змішання з язичницьким світом. Через це ізраїльтяни ніколи не ставали на розмову із самарянами і тим більше не сідали за один стіл на спільну трапезу.
Тому не дивно, що чуємо таке запитання від самарянки: “Як же Ти, юдей, просиш води у мене, жінки-самарянки?” І ось загалом з цієї зустрічі, яка проходила у такому сум’ятті, ми для себе отримуємо таку важливу відповідь про “воду живу”, якої хто вип’є, не матиме більше спраги.
Цією “водою живою” є Сам Христос, Який для нас усіх подає Себе у Святій Церкві у Таїнстві Євхаристії. Тому кожний свідомий християнин повинен усе своє життя просити у Бога можливості пити цю воду і завзято черпати її у Церкві Христовій.
Також під цією водою слід розуміти і Слово Боже, яке постійно до нас промовляється через Священне Писання, а також через наше серце і совість, до яких потрібно прислухатися і змінюватися відповідно до їх підказок.
Але це ми вже тепер сприймаємо цю розповідь у дусі спасительному. А от самарянка забажала втамувати свою тілесну спрагу. І через це Спаситель, бачачи, що вона міркує по-земному, говорить до неї: “Поклич чоловіка свого і приходь”. Тобто закликає згадати про минуле гріховне життя і зрозуміти сказане до неї слово про живу воду.
Недаремно євангеліст Іоан, описуючи цю подію, звертає нашу увагу на те, що ця зустріч Христа із самарянкою відбулася близько шостої годині, найжаркіший час у Палестині. До криниць у цій порі ніхто не йшов, тому й ця жінка обирає саме цей час, щоби не зустрічатися з місцевими жителями, які, вочевидь, засуджували її попереднє гріховне життя.
Дивним є й те для нас, що ця жінка ще залишалася живою, адже у той час за такі вчинки могли забити камінням. А, можливо, вона й не один раз зазнавала якогось побиття. Таким чином Господь не лише навертає її і рятує для вічності, але й земне життя їй рятує.
Передання свідчить, що звали її Фотинія, що в перекладі на нашу мову звучить як Світлана – та, яка носить світло, і сьогодні Церквою вона шанується у сонмі святих.
Господь запитує її про минуле життя, щоби вона через сором зненавиділа гріх і відкинула його від себе. Запитує, щоби смирити її гордість. Цю гордість її бачимо в тому, що вона починає змінювати тему розмови, вдається до розмов про суперечки між євреями і самарянами, показуючи свою обізнаність у Писанні і Переданні. Господь викриває це її міркування, а вона ж засвідчує свою віру у прихід Месії і в те, що Він сповістить істину і припинить суперечки.
Ця розмова про поклоніння Богу є образом сучасних міжконфесійних відносин. Коли дуже часто і в нашому житті трапляються сперечання, то потрібно пам’ятати, як мудро Спаситель вирішував такі проблеми. Багато хто із нас може дивитися на інших і бачити в них щось гірше, але не цього вчить Христос. Найперше завжди має бути терпіння до всіх і між всіма людьми повинна бути любов, тоді і Бог поміж нас буде, адже “Бог є любов”.
Ісус Христос сповіщає жінці, що Він і є очікуваним Месією. І саме ця блага звістка, це Слово Боже, дійшло до її серця і змінило цю легковажну жінку. Вона відкинула сором і поспішає до села, сповіщаючи всім місцевим жителям радісну новину.
Як часто у нашому житті сповіщають нам добрі новини, але чи ми їх сприймаємо по-справжньому щиро? Буває так, що коли друг наш поділиться своєю радістю з нами, ми замість того, щоби пройнятися його радістю, починаємо заздрити і навіть нарікати, чому ж Господь не дарує подібного нам? Запам’ятаймо, що Господь про всіх пам’ятає і знає, що і коли нам потрібно.
Сьогодні Церква подає дуже цікаве Євангельське зачало, воно все пройняте символізмом, одкровенням і повчаннями. У ньому розповідається і про минуле, і про майбутнє. Воно навчає нас, як потрібно поклонятися Богу “в дусі та істині”, і фактично говорить про те, що Бог є всюди і вся Вселенна не може Його вмістити, а людське серце покликане стати оселею Христа – “Води живої”.
Отже, дорогі брати і сестри, пам’ятаймо, що Господь бачить серця кожної людини і маймо страх не перед людьми, які можуть і неправдиво засудити, а найперше перебуваймо у страху Божому і стережімося гріха і всього гріховного. Відкидаймо все зле і сприймаймо все світле і чисте, щоб і нам стати синами і дочками світла. Амінь.
Воістину Христос Воскрес!