Час дуже швидко минає, майбутнє невпинно стає минулим. Ми з вами дожили вже до п’ятої неділі Великого посту. Нам здається, лишень учора була прощена неділя, а вже сьогодні ми наблизилися майже до завершення посту. Чи поставили ми хоч якісь початки покаяння у ці попередні п’ять тижнів посту? Якщо ж ні, то потрібно задуматися по-особливому над цим.
Щойно ми почули Євангеліє від Марка, де описується цікава подія. Перед Своїми стражданнями Христос в розмові з учениками відкриває їм усе, що повинно статися із Ним: “ось ми йдемо до Єрусалима, і Син Людський виданий буде первосвященикам і книжникам, і осудять Його на смерть, і видадуть Його язичникам; і знущатимуться з Нього, і битимуть Його, і обплюють Його, і уб’ють Його; і на третій день воскресне” (Мк. 10, 33 – 34).
Але що ж ми бачимо? Підходять до нього два ученики – Яків та Іоан, – і говорять про земну владу: “дай нам одному праворуч від Тебе, а другому ліворуч від Тебе сісти у славі Твоїй” (Мк. 10, 37).
Як же так? Ті ученики, які названі “Синами грому”, які бачили славу Господню на горі Фавор, які говорили, що добре бути у славі Царства Божого, думають про земну славу! Але Господь не бажає їх звинувачувати в чомусь, а навпаки переводить розмову в інше русло, говорячи “не знаєте, чого просите”.
Ці слова сьогодні звернені й до всіх нас. Ми всі бажаємо Царства Божого і Його просимо у Бога, але забуваємо, “що тернисті дороги ведуть до Нього”. Для того, щоб сісти у славі Господа Ісуса Христа, потрібно саме випити ту чашу, яка була випита Христом і Його апостолами та іншими послідовниками.
Господь нам посилає багато випробувань, бід і скорбот, щоб ми утверджувалися у добрі, щоби обмежити нашу гріховну волю і щоб гріх не панував над нами. Але ж ми ці біди сприймаємо із наріканням на Бога і падаємо у відчай. Праворуч же і ліворуч Христа стали два розбійники і апостоли Яків та Іоан дуже стривожилися духом, побачивши, чого насправді вони просили.
У сьогоднішній день наша любляча Матір-Церква дарує нам приклад справжнього християнського життя в особі преподобної Марії Єгипетської. Про цю велику святу ми чули ще в перший тиждень посту під час читання канону преподобного Андрія Критського, а також минулої середи ввечері під час читання цілого Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського, і це богослужіння називається ще “Маріїним стоянням”.
Яка ж така особлива заслуга цієї святої, що її подвиг дається у приклад Церквою у п’яту неділю посту? Усім нам вона показує феноменальний приклад покаяння. Ми не можемо до кінця зрозуміти і усвідомити дію Божої благодаті і те, що людина може її сприйняти настільки, як звершилось це над преподобною Марією.
Будучи великою блудницею вона стала великим взірцем після своєї смерті для багатьох людей. Але ж хіба лише після смерті?! Ще за життя преподобний Зосима цілує місце, де стояли ноги Марії та бажає бачити обличчя цієї подвижниці.
Відкривши двері свого серця для Бога, вона відправляється у пустелю і впродовж сорока дев’яти років живе у ній, з яких протягом перших сімнадцяти постійно бореться із думками про минуле гріховне життя. У підсумку ж вона досягає такого стану, що ходить по Йордані, наче по суші.
Ця свята слугує нам доказом того, що людина може підкорити свої гріховні помисли і злі дії волі Божій, і тоді тіло, яке схильне до гріха, вже не підкорюватиме собі той образ Божий, яким є людина.
Дорогі брати і сестри, приклад подвигу преподобної Марії Єгипетської є й на сьогодні актуальний приклад для наслідування. Дивлячись на її житіє, відкиньмо всю нашу любов до гріха, боріння із ним може бути дуже важким і не всім під силу.
Пам’ятаймо, що лишень за допомогою Божої благодаті, лишень через ту чашу, про яку говорив Христос, можемоми отримати зцілення і успадкувати вічні оселі. Амінь!