Ось вже відслужена четверта й остання в цьому році Пасія. Щойно було прочитано Євангельський уривок про страждання Господа нашого Ісуса Христа. Ми ще раз і ще раз повинні задуматися, для чого Церква пропонує нашій увазі ці жахливі картини зі Священного Писання? Що кожному із нас вони говорять і яка від них нам користь?
Насамперед, вони всім нам нагадують про те, яким чином була зцілена наша спотворена людська природа. Через Хрест прийшло до всіх нас спасіння.
Читаючи творіння святих отців, які розповідають про цей Євангельський епізод, у багатьох із них знаходимо протиставлення викупительній справі Господа Ісуса Христа і негативним діям праотця Адама.
Наприклад преподобний Симеон Новий Богослов пише наступне: “Для цього замість древа пізнання був хрест; замість ходіння ніг, якими прародичі ішли до забороненого дерева, і замість простягнутих рук, якими вони брали плід із дерева, були прибиті до хреста непорочні ноги і руки Христові; замість куштування плоду, було куштування жовчі й оцту; і замість смерті Адама – смерть Христова”.
“Всі, хто в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися”, – слова апостола Павла, які співаються під час Таїнства Хрещення і які всім нам звіщають, що ми прийняли природу Христову і народилися вже для іншого життя, для життя, де не повинно бути гріха. А точніше сказати, у цьому житті має бути постійне каяття за вчинені гріхи, бо один тільки Бог без гріха.
Але ми бачимо, що все одно падаємо і перебуваємо у гріху та не маємо духу покаяння. Ми стали християнами, але як жити по-християнськи?
Життя християнина – це життя, яке у значній своїй частині повинне проходити у Церкві Христовій, бо без Церкви для нас нема спасіння. Коли ж говорю у Церкві, то слід розуміти це саме у значенні Євхаристійного життя.
Сьогодні у цьому Євангельському читанні був озвучений той шлях, яким повинен іти кожний християнин, щоб здобути життя вічне. Після Тайної Вечері Христос показує для всіх нас життя християнина; після нашого із вами правильного Причастя Тіла і Крові Христових повинна йти Гефсиманія. Тобто має бути боріння нашої грішної волі і підкорення її волі Божественній. Кінцевим етапом має бути саме звершення того, про що ми постійно говоримо у молитві “Отче наш” – “нехай буде воля Твоя”.
Після Гефсиманії повинне йти неправдиве звинувачення нас. Навіть за таких звичайних обставин, коли ми прийшли додому після Причастя і наші близькі люди чи сусіди в чомусь нас звинувачують та вимагають того, чого ми не можемо їм дати, то повинні ми пам’ятати про терпіння Спасителя. Це Причастя, яке прийняли в храмі Божому, повинні продовжувати ми і за його межами, тобто завжди показувати своїм життям те, чого Своїм прикладом навчив нас податель Життя Христос.
Основне, до чого кличе нас Христос – це вмерти за іншого, розп’яття – це вияв любові жертовної. Не всім дарується ця чеснота, але все своє земне життя потрібно проживати не заради власних інтересів, а заради іншого. І тоді дійсно виконаємо найбільшу і найпершу заповідь для християнина, заповідь любові до ближніх”. Якщо ж ми зуміємо із терпінням проживати життя заради іншого, то безумовно Воскресіння і Вознесіння стане можливим для нас.
Цей шлях є дуже важким і це бачимо на прикладі апостола Петра, який, хоч і через свою міцну віру названий був “Каменем”, але все ж злякався і зрікся Христа.
Але в сьогоднішній день, коли ми споглядаємо на розп’яття і маємо бачити водночас і світло Воскресіння Христового, то слід згадати і про навернення апостола до Христа.
Після Воскресіння Христос являється апостолам і, звертаючись до Петра, запитує тричі: “Симоне Іонин, чи любиш ти Мене?”, і апостол відповідає: “Так Господи, Ти знаєш, що я люблю Тебе”.
Для нас дивним є те, що Христос тричі задає запитання. Розуміння ж може прийти, читаючи грецький переклад Біблії. Звідти дізнаємося ми, що Христос кажучи про любов, два рази вживає слово “ἀγαπα̨̃ς”, яке використовується у значенні жертовної любові, а апостол Петро відповідає “φιλέω”, що вживалось у значенні дружньої любові.
Апостол не сміє сказати інакше, бо визнає, що він любить дійсно лишень дружньою любов’ю. А третій раз Христос запитує саме про ту любов, про яку раніше говорив апостол Петро – “φιλει̃ς”. І тоді він засмучується, бо почувши від Христа питання про дружню любов, у серце його приходить сумнів, чи дійсно він любить Христа як друга, адже ж справжній друг не злякався б і не зрікся...
Але саме це внутрішнє його щире визнання і каяття і призвело до відновлення його в апостольському достоїнстві. І як свідчить історія Церкви, апостол Петро залишок життя свого прожив із постійним плачем і покаянням за свої гріхи, так, що аж на щоках його залишилися виразки від постійного потоку сліз.
Христос – це Спаситель наш, але Він буде лишень тоді для нас Спасителем, коли ми шукатимемо для себе цього спасіння у Ньому. Якщо побачимо свої гріхи, то звісно будемо мати потребу визволитися від них і лишень Христос може нас від них зцілити.
Нехай ці останні дні Великого посту пройдуть для нас усіх із пам’яттю про страждання Спасителя, які Він перетерпів, щоб знищити владу гріха. І віра у майбутнє Воскресіння нехай буде у всіх нас дієва, щоб ми, споглядаючи на Хрест, бачили світло Воскресіння. Амінь!