Щойно в нашому соборі була відслужена четверта Пасія цього Великого посту.
Апостол Павло говорить до нас про слово хресне: слово хресне для загиблих безумство є, а для нас, що спасаємось, – сила Божа (1Кор. 1:18). Христос розіп’ятий, каже цей апостол, для юдеїв спокуса (1Кор. 1:23). Чому ж так? Чому цей апостол, який був ревним євреєм, ревним захисником Закону юдейського, говорить такі слова?! Багато хто з юдеїв після розп’яття Спасителя відчував, що вони вчинили неправильно, багато хто розумів, що на розп’яття видали невинного. А тому і багато хто з них, чуючи в майбутньому проповідь про воскресіння Спасителя, не бажав приймати те, що це саме вони розп'яли Месію.
Апостол продовжує і далі каже: а для еллiнiв безумство (1Кор. 1:23). Еллінський світ, світ мудрих, світ людей, які прагнули все осягнути завдяки одному тільки розуму, не міг і ніколи не зміг би збагнути, як же так, Бог, Творець світу може воплотитися, може жити серед людей, серед Свого творіння і, тим більше, може постраждати і ще й постраждати за це ж таки творіння. Для людського розуму, позбавленого духовності і почуттів (найперше - жертовної любові), це видавалося абсурдом. А для нас, що спасаємось, говорить апостол Павло, слово хресне – сила Божа (1Кор. 1:18).
Тому, в сьогоднішній день, коли ми споглядаємо на розп’ятого Спасителя, то повинні бачити світло Христового Воскресіння; бачити радість, перемогу добра над злом, перемогу життя над смертю.
Апостол і євангеліст Іоан Богослов у сьогоднішньому Євангелії наводить розповідь Спасителя з Пилатом. Довго Пилат розмовляв із Христом, шукав можливості виправдати Спасителя, не бажав Його видавати на розп’яття; неодноразово виходив до натовпу, бажав побачити в цьому натовпі якісь переміни, але щоразу чув одне й те ж: розіпни, розіпни Його! (Ін. 19: 6, 15)
Пилат запитав у Спасителя: що є істина? (Ін. 18:39), але, не дочекавшись відповіді (можливо, тому що Спаситель не відповів би йому, адже в серці прокуратора була закладена своя правда і своя істина і слова Христа мало що для нього означали), він знову вийшов до людей і… Бачить ту саму картину. Тоді думає Пилат, що він просто поб’є, помучить Ісуса, і тоді єврейський народ, вдовольнившись покаранням, поступиться. І ось, вивівши Христа в терновому вінці, в багряниці до народу, він знову чує: розіпни, розіпни Його! (Ін. 19:6) Нам замало цього!
Пилат лякається, почувши звинувачення єврейського народу, що Христос приписав Собі Синівство Боже. Людина, яка не особливо рахувалася з юдеями, яка спокійно засуджувала юдея на смерть, серцем своїм бачить в Цьому Ісусі з Назарету декого більшого за простого юдея. І ось, вивівши Спасителя до юдеїв, він сказав: Це – Чоловік! (Ін. 19:5) Мудрі слова каже цей римський прокуратор, який серед натовпу юдейського народу бачить у Христі саме Ту Людину. Він не побачив в Ньому Бога, але побачив іншу Людину, відмінну від усього натовпу. Утім, чуючи постійні звинувачення, бачачи шал народу, враховуючи посаду і не бажаючи її втрачати, він попри все видає Христа на розп’яття.
Христос не відповів Пилату, що є істина, але нам Господь відповідь залишив у Своєму Євангелії: Я є путь, і істина, і життя (Ін. 14:6). І кожний, чуючи ці слова, каже: “Звісно, ми бажаємо іти за Христом. Іти по цьому путі, зберігати цю істину і мати життя”. І часто кажемо: “Ми любимо Христа”. Але Господь зауважує: хто любить Мене, той слово Моє збереже (Ін. 14:23). Зберегти слово Боже – це виконати його у своєму житті. Бо Спаситель сказав до нас: блаженні ті, що слухають слово Боже і виконують його. (Лк. 11:28).
Які слова говорить до нас Христос, що ми їх у своєму житті повинні виконувати? Минулої неділі, посередині посту, Церква Христова виносила для поклоніння і вшанування Животворчий Хрест Господній, і Господь в Євангелії промовляє до нас: хто не бере хрест свій і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене (Мф. 10:38). Кожний має свій хресний життєвий шлях. Але велике значення має наше сприйняття цього нашого хреста: чи будемо лише нарікати на непосильність вантажу, чи побачимо, як Господь промислительно нам допомагає його нести.
Для того, щоби легше переносити всі життєві скорботи потрібно, каже Господь, зректися себе (пор. Мк. 8:34). Потрібно забути про своє “Я”, яке так часто в сучасному суспільстві ми виставляємо на почесне перше місце, а погляд своєї душі - звернути до Христа, Який постраждав за нас і Який через апостола Павла повчає: багатьма скорботами належить нам увiйти в Царство Боже (Діян. 14:22). Але нехай бадьорять нас слова Господні: мужайтесь: Я переміг світ (Ін. 16:33).
Бачачи Христа, Який розп’явся за кожного з нас, ми повинні утверджуватися в розумінні, що, який би хрест не був на нас покладений, він завжди дається Богом і з єдиною метою - щоби ми успадкували Царство Небесне. Бо бути християнином лише за сповідуванням – це одна справа, але мета наша, щоб те сповідування, про яке ми говоримо, втілювалося в нашому житті у кожному кроці. І ось якщо ми навчимося в житті у своєму ближньому бачити Христа і з любов’ю служити йому, то це й буде втіленням нашого сповідування.
У ці дні, останні дні Великого посту, повинні ми всім серцей пройнятися справжньою любов’ю до Христа, Який, як я сказав, постраждав за кожного з нас. Ця подія, яку ми сьогодні згадуємо, відбулася майже дві тисячі років тому, і Господь, ідучи на страждання, звертаючись до єрусалимлянок, промовляв і до нас: не плачте за Мною, а плачте за собою і за дітьми вашими (Лк. 24:28). За якими дітьми? За злими дітьми наших душ - нашими гріхами. І тому кожний повинен брати участь у стражданнях Христових, співстраждати Христу в міру свого покаяння за гріхи. І ось, чим глибшим буде наше каяття, тим більше ми наближатимемося до усвідомлення того, що гріхи не є природними і властивими нашим душам, адже Господь створив нас світлими й істинний образ Свій заклав у кожному з нас. А гріхами ми цей образ Божий лише потьмарюємо.
І тому, маючи Святу Церкву, яку Христос дарував нам як той Боголюдський організм, в якому кожний із нас іде своїм шляхом до Царства Небесного, дякуватимемо Богові і проситимемо, щоби Він подавав нам сили бачити шкідливу дію гріха і мати відразу до нього. І тоді зуміємо побачити Світле Христове Воскресіння й уповні ввійти у радість Воскресіння. Амінь!