"Отче, о, коли б Ти благоволив пронести чашу цю мимо Мене! А втім, не Моя воля, а Твоя нехай буде!" (Лк.22:42).
Дуже багато людей на земній кулі знають ці слова. Більше того, вислів "нехай обійде мене чаша ця" (Мф.26:39) по всій землі став наче афоризмом. І серед усіх цих людей на землі лише християни знають, що ці слова належать нашому Спасителю, Ісусу Христу. Але і серед християн небагато тих, хто знає, коли саме Господь їх промовив.
Це був переломний момент у Його земному житті. Уже відсвятковано останню Пасху, вже сказано все, що потрібно людство для спасіння, вже звершено першу Євхаристію, вже зрадник отримав ціну раба і десь далеко чуються його впевнені кроки до Елеонської гори, а з ним ідуть солдати та гурт роззяв, цікавих до видовищ і дійств.
Господь розуміє, що вже незабаром здійсняться найстрашніші пророцтва Старого Завіту, вже незабаром Він ітиме з Єрусалиму шляхом зовсім відмінним від того, яким в'їжджав у це Святе місто. Йому співали "Осанна!", а будуть кричати "Розіпни!", стелили одяг і віття, а будуть ділити Його ризи, величали царем, а будуть коронувати терням, Його везло осля, а Він нестиме Хрест, Його прославляли за воскресіння чотирьохденного Лазаря, а приготували розп'яття.
Христос знав: на землі Його місія добігає кінця. Єдність Божественної і людської природи в Ісусі з Назарету допомагала Йому легко творити чудеса, зцілювати невиліковно хворих, воскрешати мертвих. Ця єдність дозволила Йому легко перемогти спокуси диявола у пустелі, і ця ж єдність дозволяла Йому бачити майбутнє, в тому числі і Своє власне. І не просто бачити, але відчувати весь його біль і жах.
Ось тут Господь, що переміг диявола, вступив у боротьбу зі Собою. Як Бог Він здатний викликати легіони ангелів, одним словом знищити не тільки Своїх кривдників, але й увесь світ, Він здатний показово покарати усіх цих буквоїдів і лицемірних праведників. Одне слово, одна думка Його і все закінчилося б. Те, що може зробити Ісус-Бог, відчуває Ісус-Людина, відчуває і внутрішньо протестує. Тому страждання Ісус Христа в цю весняну ніч було співрозмірне голгофським стражданням.
Крайньою точкою цих страждань і стали слова, звернені до Бога Отця: "Отче, о, коли б Ти благоволив пронести чашу цю мимо Мене!" (Лк.22:42). Це ніби спроба змінити весь хід історії людського спасіння, Месія просить Бога звільнити Його від страшної місії, Син протестує проти спільного із Батьком рішення. Але дуже швидко Ісус перемагає ті залишки несміливості, страху, невпевненості, розпачу, які отримав із людською природою. І знаком перемоги є Його наступні слова: "А втім, не Моя воля, а Твоя нехай буде!". Він став на Свою дорогу і молився.
Євангелісти нічого більше не кажуть нам, про що молився Ісус. Знаємо одне: молитва Його була настільки сильною, що до Нього явився ангел і розмовляв із Ним, а страждання були настільки важкими, що піт Його був кровавим.
Помолившись, Господь вийшов до апостолів. Вигляд Його був настільки вольовим і сильним, що солдати впали на землю від одного Його слова "Це Я!". Молитва Ісуса в Гефсиманії закінчилась Його перемогою і перемогою кожного із нас.
Після кожної євангельської розповіді прийнято задуматись, чого вона нас навчає. І ця розповідь не виключення. Ми повинні поставити собі кілька запитань: чи готові ми молитись Богу у важкі хвилини життя, чи готові молитись так, щоб ангели являлись нас втішати, і найголовніше - чи готові приймати волю Божу, якою б страшною вона нам не видавалась?
Якщо на усі ці питання ми без роздумів дамо ствердну відповідь, то ми справжні християни. Тоді ми достойні тих страждань, які за нас перетерпів Спаситель світу. Ми достойні Його кровавого поту, Його побиття, насмішок, обпльовувань, катувань, розп'яття і смерті. Ми достойні слідувати за Ним дорогою на Голгофу, щоб пізніше іти за Ним у двері Раю.
"Не Моя воля, а Твоя нехай буде, Господи!". Амінь!