"Один чоловік був багатий, одягався в порфиру і висон, і щодня розкішно бенкетував. Був же один убогий на ім’я Лазар, що лежав біля воріт його весь у струпах, і бажав насититися крихтами, що падали зі столу багача; пси, приходячи, лизали струпи його. Прийшло вмерти вбогому, і віднесений був ангелами на лоно Авраамове. Помер же і багатий, і поховали його. І в пеклі, будучи в муках, він підняв очі свої, побачив здалеку Авраама і Лазаря на лоні його. І,голосно закричавши, сказав: отче Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, нехай умочить кінець пальця свого у воду та прохолодить язик мій, бо я мучусь у полум’ї цьому. Але Авраам сказав: чадо! Згадай, що ти одержав уже блага твої за життя твого, а Лазар — тільки зло; отже, тепер він тут тішиться, а ти страждаєш. І, крім усього того, між нами і вами утверджена велика безодня, так що ті, які хочуть перейти звідси до вас, не зможуть, так само звідти до нас не переходять. Тоді він сказав: так благаю тебе, отче, пошли його в дім батька мого. Маю бо п’ятьох братів, нехай засвідчить їм, щоб і вони не прийшли в це місце муки. Авраам сказав йому: у них є Мойсей і пророки; нехай слухають їх. Він же сказав: ні, отче Аврааме! Але коли хто з мертвих прийде до них, покаються. Тоді Авраам сказав йому: якщо Мойсея і пророків не слухають, то хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять".(Лк.16:19-31).
Притча про багача і вбогого Лазаря містить в собі одну із основних правд християнського вчення, - правду про безсмертя людської душі. Лазар, який на землі перетерпів страждання, невдачі, бідність, удостоюється радості у Вічності, а багач, який вже здобув свою радість і своє щастя на землі, не розділяючи свого багатства з іншими, у Вічності отримує терпіння. «Віруємо, - говориться в «Православному сповіданні віри» митрополита Петра Могили, - що душі померлих блаженствують чи мучаться, відповідно ділам їх. Розлучившись із тілами своїми, вони зараз уже переходять або до радості, або до смутку і скорбот; зрештою не почувають до останнього Страшного Суду, ні цілковитого блаженства, ні цілковитої муки»… Так під муками пекельними багача, які в притчі образно відображені, як муки фізичні у полум’ї. (Лк.17, 24), належить розуміти стан по смерті тіла душі грішника, позбавленої спілкування з Богом, що перебуває між злими духами і в нестерпних муках злої совісті. Отже, християнське вчення про безсмертя душі містить у собі такі основні тези: по-перше, душа людини живе після розлуки з тілом; по-друге, вона живе, як особистість індивідуально кожна – в притчі це душа вбогого Лазаря і душа багача; по-третє, індивідуальний її стан залежить від стану за життя в тілі, як каже Апостол: «Всiм нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що вiн робив, живучи в тiлi, добре або лихе» (2Кор.5, 10). Видно це так само і з долі по смерті багача і Лазаря; по-четверте, житиме душа вічно, як і сказано Господом: «І підуть ці на вічні муки, а праведники в життя вічне» (Мф. 25:46).
Перед воротами завжди лежав один убогий із струпами вкритий на ім’я Лазар, яке означало «Божа поміч», бо був цей жебрак всіма покинутий, який міг надіятись лише на поміч Божу. Убогий бажав хоч би крихти дістати, що падали із розкішного столу багатого, а пси приходили і рани йому лизали. Як бачимо, багач не був скупий, бо щодня витрачав багато на розгульний спосіб життя, він був товстошкірий, бо не мав серця до горя і біди людської.
Коли багач усвідомлює, що насправді, зовсім не так жив, як потрібно, - що багатство засліпило його: просить можливості попередити своїх рідних, щоб хоча б вони виправились і прожили достойно життя. Він просить Авраама, щоб послав Лазаря в дім батька його, щоб попередив там братів його, яких має п’ятьох, як їм треба жити, щоб не попали по смерті до пекла, як попав він. Проте відповідь для нього є невтішною: «Мають твої брати заповіді Мойсея і пророків, нехай їх слухають» - «Ні, - настоював багач, - покаються вони тільки тоді коли хто з мертвих до них прийде». Та Авраам і на це відповів: «Коли вони такі, що не слухають ні Мойсея, ні пророків, то хоч би хто з мертвих воскрес – не повірять». Скільки в цій короткій притчі Господній глибокої науки про людину, її призначення, про належне життя і обов’язки на землі, про долю по смерті. Багатство саме по собі не є гріхом. Багач пішов після смерті до пекла, бо жив як «істота»: розкішно їв, упивався, бенкетував, не мав вищих духовних прагнень, був глухий і сліпий на горе людське, не помічав навіть у своїх воріт вбогого і хворого Лазаря. І в Старому Заповіті було сказано: «Хто з презирством ставиться до ближнього свого, той грішить; а хто милосердний до бідних, той блаженний» (Притч.14, 21). «Хто пригноблює бідного, той хулить Творця його; хто ж шанує Його, той благодіє нужденному» (Притч. 14, 31). «Блаженний, хто дбає про вбогих і бідних, в день скорботи спасає його Господь». (Пс.40, 1).
Але ж багач притчі євангельської ніколи не думав, що до нього й нещастя прийде, не роздумував над тим, що очікує його після смерті. Він належав до тих багачів про яких старозавітній пророк казав: «Маючи пасовища, вони були ситі; а коли насичувалися, то підносилося серце їх, і тому вони забували Мене (Бога)» (Ос.13:6).
До таких багачів в Новому Заповіті казав апостол Яків: «Послухайте ви, багатії; плачте і ридайте від лютих бід ваших, що наближаються до вас. Багатство ваше згнило, і одяг ваш поточений міллю. Золото ваше і срібло поіржавіло, та іржа їх буде свідчити проти вас і з’їсть плоть вашу, як вогонь: ви придбали собi скарб на останнi днi. Ось винагорода, яку ви утримали у робiтникiв, що працювали на ваших полях, голосить; i голосiння женцiв дiйшли до вух Господа Саваофа. Ви розкошували на землi та зазнали насолоди; наситили серця вашi, нiби на день заколення».(5, 1-5).
Протягом нашого життя, наш Небесний Батько, промовляє до нас. Кожна подія в житті є саме для нас: чи це хвороба, невдача, якесь непорозуміння, - через них Господь хоче до нас щось промовити. Можливо, саме в цей момент, момент випробування, Батько, хоче нас виправити, зробити кращими, бо земні турботи настільки нас заглушили, що по іншому, ми просто не зрозуміємо. Є випадки, коли людина настільки губиться у світі, що для Господа, в неї просто не вистарчає часу: робота, гроші, земні насолоди, - просто забирають усе життя. А Господь промовляє, промовляє завжди, у кожній секунді життя. Наш люблячий Батько подарував нам це життя, а нас навіть, інколи, немає вільної хвилинки, щоб скласти руки і подякувати за те, що прокинулись зранку.
«Один чоловік був багатий, одягався в порфиру і висон, і щодня розкішно бенкетував..», тобто багач жив як цар, розкошував, земні блага настільки захопили його, що він, на жаль, не бачив потреб інших, не розумів бідності людей. «Був же один убогий на ім’я Лазар, що лежав біля воріт його весь у струпах і бажав насититися крихтами, що падали зі столу багача; пси, приходячи, лизали струпи його…», - багач не міг зрозуміти Лазаря та допомогти йому, його очі засліпленні хвилями багатства та розкоші. Ісус – воскрес із мертвих, і сьогодні промовляє до нас у цій притчі. В сучасному світі, на жаль, є також розподіл на бідних та багатих. Кожен із нас може бути тим «багачем» у ставленні до інших; скільки є таких випадків, коли бачимо біду іншого і навіть добрим словом не допоможемо, хоча можемо; люди страждають, а ми, йдучи тією дорогою, проходимо мимо, нас це не стосується; потрібна допомога хворому - важка хвороба, залишились лічені хвилини, якщо не зробити операційне втручання, а в ослабленого немає коштів, немає до кого звернутись, а нам потрібні земні багатства, - нам мало всього, потрібний Айфон 10, авто краще, вілла в центрі міста, в цей час коли комусь залишаються лічені секунди життя, якщо не допомогти, але нам цього не потрібно, це не для нас, в когось проблеми, нехай і думають. Задумаймося, дорогі браття і сестри, на хвилинку, якщо під дверима мого серця буде потребуюча людина, така як Лазар, чи я побачу її, чи зможу зрозуміти, допомогти, просто підтримати. Важливо, помітити таку людину в світі, де панує багатство і слава. Адже, можна мати очі і не бачити, мати вуха і не чути.
Чи помічаю я Лазаря в повсякденному житті? Загляньмо в своє серце, на хвилинку. Справжній погляд серця – це погляд любові. Цього Дух Святий хоче навчити нас. Ми маємо бути милосердними один до одного, - і не важливо,хто є цим Лазарем, для нас немає чужих людей, оскільки всі ми в світі є одною родиною. Господь каже любити ближнього свого, як себе самого. Пригадаймо, чи було таке в нашому житті, що багатство засліплювало нас? Що я роблю, щоб не осліпнути в цьому світі, який спонукає до слави і багатства. В історії про Лазаря, ми бачимо, що багатий не бачив бідного чоловіка протягом життя, але коли потрапив в пекло зрозумів, що був дуже егоїстичним у житті та прагнув лише самозадоволення. Він все мав для щастя, але прийшла смерть і настав смуток.
Неможливо бути байдужим і осягнути спасіння. «Знаю твої діла; ти ні холодний, ні гарячий; о, якби ти був холодний або гарячий! Але оскільки ти теплий, а не гарячий і не холодний, то викину тебе з уст Моїх» (Од3:15-16). Холодний християнин – той, хто віддаляється від церкви. Гарячий християнин – той, хто постійно живе з Богом, виконує Заповіді Божі незважаючи ні на що. Євангельське читання в особливий спосіб закликає нас бути небайдужим до чужого горя, зуміти побачити потребуючу людину в сучасному світі, де людський розум затьмарює багатство та слава.
У цій притчі Господь ясно показав: якщо багач витрачає своє добро лише для власної втіхи, а вбогим не допомагає, не думає про душу свою, і її вічну долю, то буде засуджений і не здобуде щастя в майбутньому житті. А той хто терпить, лагідно, без нарікань переносить страждання матиме блаженне життя у Царстві Небесному.
О милий наш Боже, Царю Неба і землі, Ти нам любий і справедливий! Збуди в нас і в нашому народі віру, чисту, як сльоза, щоб ми завжди йшли дорогою правди і любові до нашого ближнього і були дійсними послідовниками Сина Твого, Спасителя нашого Ісуса Христа! Завжди і усюди кличмо з глибини наших сердець: «Віруємо Господи, і визнаємо, що Ти – Син Бога живого – прийшов на землю, щоб спасти душі наші, спасти від усього злого!». Амінь!
