«Проходячи звідти, Ісус побачив чоловіка, що сидів на митниці, на ймення Матфей, і каже йому: іди за Мною. І той устав і пішов за Ним. І коли Ісус возлежав у домі, прийшло багато митарів і грішників і возлежали з Ним і з учениками Його. Побачивши те, фарисеї сказали ученикам Його: чому Учитель ваш їсть і п’є з митарями і грішниками? Ісус же, почувши це, сказав їм: не здорові потребують лікаря, а недужі, підіть та навчіться, що означає: милости хочу, а не жертви. Бо Я прийшов прикликати не праведників, але грішників до покаяння»(Мф.9, 9-13).
«Всі митарі і грішники наближалися до Нього, щоб послухати Його. І нарікали фарисеї та книжники, кажучи: Він приймає грішників і їсть з ними. Але Він розповів їм таку притчу: який чоловік з вас, маючи сто овець і загубивши одну з них, не залишить дев’яносто дев’ять у пустелі і не йде за загубленою, доки не знайде її? І, знайшовши її, з радістю візьме на плечі свої. І, прийшовши додому, скликає друзів і сусідів, кажучи їм: порадійте зі мною; я знайшов вівцю мою загублену. Кажу вам, що так на небесах більше буде радости за одного грішника, що кається, ніж за дев’яносто дев’ять праведників, які не потребують покаяння. Або яка жінка, маючи десять драхм, якщо загубить одну драхму, не запалює світильник, і не замітає кімнату, і шукає старанно, доки не знайде, а знайшовши, покличе подруг і сусідок і скаже: порадійте зі мною, бо я знайшла загублену драхму. Такою, кажу вам, буває радість у ангелів Божих за одного грішника, що покаявся»(Лк.15, 1-10).
Сьогодні, 29 листопада, ми вшановуємо пам’ять святого апостола і євангелиста Матфея, який був родом із Назарету. До свого покликання, він називався Левій та був митарем: мав у Капернаумі свій дім та митницю. Проходячи повз Матфея, який сидів біля збору податків, Ісус Христос сказав йому: «іди за Мною. І той устав і пішов за Ним» (Мф.9:9). Він був покликаний до числа дванадцятьох апостолів проповідувати Євангеліє по всьому світу. Матфей покинув свій дім, посаду і пішов за Спасителем. Дуже здивувало тодішніх фарисеїв та книжників те, що Ісус Христос та його ученики, на запрошення Матфея, відвідали його дім: розділили трапезу з друзями та знайомими митарями. В ці часи, митарі, збираючи податки, мали велику вигоду для себе, вони буди людьми користолюбними і жорстокими,- думками людей. Для іудеїв митарі були, як грішники та ідолопоклонники: розмовляти із збирачем податків було гріхом та оскверненням. Тому, ніхто не міг зрозуміти, чому Господь покликав саме грішну людину.
Матфей, проаналізувавши своє життя та усвідомивши свої гріхи, повернув вчетверо тим, кого обкрадав беручи мито, а також решту свого майна, яке у нього було роздав потребуючим. Він, без жодного сумніву, роздав все своє багатство та пішов за Христом.
Святий Матфей з уважністю слухав Ісуса Христа, ходив разом з дванадцятьма апостолами до потребуючих людей, бачивши страждання, смерть і воскресіння Спасителя та його Вознесіння на небо. Апостол Матфей спочатку вісім років проповідував в Палестині. Серед книг Нового Завіту Євангелія від Матфея стоїть на першому місці. Євангелія написане в 42 році після Різдва Христового, на тодішній єврейській мові та перекладене на грецьку. Апотостол Матфей проповідував серед народу, який був обізнаний про Месію. Його Євангелія є доказом того, що «Ісус Христос є справжнім Месією, провіщений пророками та іншого не буде» (Мф.11:3).
Святий апостол обійшов з благовіст’ям Сирію, Мідію, Персію та Парфію. Його проповідницька діяльність завершилась в Ефіопії мученицькою смертю. Саме в Ефіопії жили племена канібалів з грубими віруваннями. Там Матфей навернув декількох ідолопоклонників до віри у Христа, заснував церкву і поставив єпископом свого супутника – Платона.
Святий апостол щиро просив у молитві про навернення ефіопів і йому явився Господь у образі юнака, який дав йому жезл та звелів його встановити біля дверей храму. Господь говорив, що з цього жезла виросте дерево і буде приносити плоди, а від його кореня буде витікати джерело води. Коли ефіопи омиються у воді і споживуть плоди, з цього дерева, то стануть добрими і лагідними. Святий апостол взяв цей жезл і ніс до храму, але на шляху його зустріли дружина та син правителя Фулвіана, які мали нечистого духа. Святий апостол, іменем Ісуса Христа, зцілив їх: таким чином, навернувши багатьох язичників. Проте Фулвіан не хотів, щоб його піддані сповідували Христа, звинувативши апостола в чаклунстві і наказав стратити його. Святого поклали обличчям до землі, засипали хмизом і підпалили. Коли вогонь розгорівся, всі були дуже здивовані, бо він зовсім не зашкодив Матфею. Правитель ще більше розізлився і наказав додати ще хмизу, обливши його смолою, а навколо вогню поставити дванадцять ідолів. Проте вогонь не завдав шкоди тілу святому, натомість розтопив дванадцять ідолів, що стояти навколо вогню. Сам же апостол відійшов до Господа близько 60 року. Правитель Фулвіан був дуже здивований, йому стало соромно і він гірко розкаявся. За його наказом тіло поклали в залізний гріб і кинули в море. Правитель сказав, що якщо Бог збереже тіло у воді, тоді він буде поклонятися йому. В ту ж ніч, єпископу Платону, приснився сон, в якому Матфей сказав йти на берег моря і знайти його тіло,- разом з єпископом пішов і Фулвіан. Винесений хвилею гріб, був перенесений в храм побудований апостолом. Фулвіан щиро покаявся за все і попросив прощення у святого апостола Матфея. Після чого, був охрещений Платоном на ім’я Матфей. Пізніше, святий Фулвіан - Матфей відмовився від влади і став пресвітером, а після смерті Платона очолив Ефіопську церкву. Прийнявши єпископство, святий Фулвіан - Матфей проповідував слово Боже, продовжуючи справу свого небесного покровителя.
«Який чоловік з вас, маючи сто овець і загубивши одну з них, не залишить дев’яносто дев’ять у пустелі і не йде за загубленою, доки не знайде її? І, знайшовши її, з радістю візьме на плечі свої. І, прийшовши додому, скликає друзів і сусідів, кажучи їм: порадійте зі мною; я знайшов вівцю мою загублену», - напевно ці слова для нас є дуже дивними, адже як можна залишити 99-ть заради однієї? Для нашого Небесного Отця кожна людина є найціннішою. Пам’ятаймо, що навіть останній грішник має право на покаяння та навернення до Бога. Ніколи не можна судити про впавших у спокусу людей, грішників. Адже Господь, кожний день закликає кожного із нас до перебування з ним. Він повчав людство любити свого пастиря, а пастир обов’язково буде піклуватись про свою паству. Господь каже, що заради того, щоб знайти одну, залишає дев’яносто дев’ять, - Він готовий рятувати кожного, хто заблукав дорогою зла, лише добровільна згода людини потрібна, щоб навернутись до Бога.
Для чоловіка з нашої притчі, дорога кожна вівця, бо вона його, хоч і загубилася. Отож, він робить усе, щоб її знайти та знаходить. Неймовірна радість виникає на душі, коли знаходиться, загублена, знесилена овечка. Ця загублена овечка є уособленням грішників. Ми в наших гріхах є такі ж безпорадні, як і ця вівця. Самі ми безсилі прийти до Господа, тому Він вирушає нам на зустріч. Він вирушає за нами з великою любов’ю, бо любить нас, і хоче, щоб ми не страждали, а жили вічно у Царстві Небесному. Господь знаходить всіх, хто кається і покладає надію на Нього. Він лагідно бере нас Своїми руками і несе по дорозі життя. Коли навертається хоч один грішник – радіють всі небеса.
Дорогі брати і сестри, кожен із нас має можливість, у будь-яку хвилину свого життя, покаятись та навернутись до Господа. Пам’ятаймо, що Христос - є Добрим Пастирем: «пастир добрий душу свою покладає за овець»(Ін.10:11).
Господь закликає грішних, покинутих людей, до покаяння, любові, милосердя. Бог є довготерпеливий і многомилостивий для своїх дітей. На прикладі євангелиста Матфея, який був митарем, збирачем податків, Господь показує нам, як Він перемінює людину. Видається сучасній людині, що можна осудити когось, сказати, що він вже не зміниться, але, - у Бога все можливо.
Зараз, ми перебуваємо в особливому періоді, - часі Різдвяного посту. Ми маємо можливість переглянути своє життя, зробити духовну зупинку. Інколи, в сучасному житті, людина настільки занята земними турботами, що не знаходить часу для перебування з Богом, навіть немає однієї хвилини на коротеньку молитву. Сучасна людина не помічає потребуючого ближнього, бо каже, що сама є потребуюча і немає можливості допомагати іншому, оправдовуючи себе тим, що життя «важке».
Зараз, дорогі брати і сестри, ми маємо унікальний час для зростання духовного. Просімо у Господа, щоб з відкритою душею та щирим серцем, молитовно пройти цей період та з радістю зустріти новонародженого Ісуса Христа у яслах. Євангелист і апостол Матфей, якого ми сьогодні пам’ять згадуємо, нехай буде для нас прикладом цього виправлення життя людини та присвячення себе Отцеві Небесному: «Величаємо тебе, апостоле Христовий і євангелисте Матфею, і шануємо страждання і труди твої, що ними потрудився ти у благовісті Христовім». Амінь!
