В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Поспішаючи сьогодні до храму, щоб піднести свої молитви перед цим списком чудотворної ікони Богородиці «Скоропослушниця», ми поклоняємось перед іконою, але вшановуємо саму Божу Матір, бо це лише зображення Пречистої Діви, а прославляємо ми Пресвяту Богородицю. І чому ми Її шануємо, чому поклоняємось Її іконам? А тому, що Вона стала Матір’ю Сина Божого, тобто стала Матір’ю Бога. Саме за це ми Її і шануємо.
Якби пресвята Діва не сказала слова «Я раба Господня, нехай буде Мені за твоїм словом», — спасіння людського роду не відбулося би. Чому у такому разі це спасіння не відбулося б? Тому що втілення в людську природу Бога Слова могло бути тільки зі свобідної волі самої людини. Тому й вчить Церква, що не спасеться ніхто примусово, а це може бути тільки добровільно. І віра наша може бути тільки свобідною. Ось ця свобода була виявлена з боку людського роду через Пресвяту Діву Марію. Але, в той самий час, Син Божий не міг втілитися у гріховну нечисту природу. Тому що, як сказав Господь Ісус Христос, нема нічого спільного між світлом і темрявою. тобто між добром і злом, між Богом і Веліаром. Для божественного втілення потрібен був чистий сосуд, святий храм, і цей чистий сосуд, це святилище благодаті готувалось тривалий час. І при тому де? В храмі, і не просто в храмі, а у Святому Святих, тобто, в тій частині єрусалимського храму, куди і первосвященик входив лише один раз на рік, а Вона, Діва Марія, жила там. І ось ми сьогодні і святкуємо це входження Пресвятої Діви в храм, у Святеє Святих, щоб підготувати сосуд благодаті, святий храм для втілення Сина Божого. Тому ми , дорогі браття і сестри, й шануємо Пречисту Діву Марію, і шануємо Її вище за херувимів і серафимів. Херувими, серафими архангели і ангели, — усе безтілесне воїнство — найближчі до Бога, але Богородиця, яка носила плоть, тіло людське, стала вищою, бо стала матір’ю Бога. А, оскільки Вона найближча до Бога, то молитви Її також сильніші за молитви усього небесного воїнства. усіх святих. Як і завжди молитва матері за дітей дуже сильна, бо сила молитва виявляється силою любові: чим сильніша любов — тим сильніша молитва.
Однак, разом із цим, любов Божої матері, насамперед до Бога найбільша серед усіх земнородних. але любов ця поєднана зі смиренням. Пам’ятаємо Її слова «Господь споглянув на смирення раби своєї». Стає зрозумілим, чому Бог обрав саме Її на материнство. Тому що Вона була не лише чистою, а й смиренною. Подібно і апостол говорить: «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать». Тому, якщо ми хочемо наближатись до Бога, то це не можливо без любові до Нього і також без смирення. Хочеш, щоб тебе Бог послухав, послухав твою молитву — полюби Бога. І ця молитва повинна виявлятись не лише у вірі, а й у виконанні Його волі, тобто заповідей Божих.
Ось ми переживаємо складний час: бідність, негаразди тощо, і у багатьох християн виникає питання: чому Господь нас карає? За що? Давайте чесно подумаємо про те, які ж причини цього всього. Можемо ми сказати перед Богом: «Господи, ми не винні перед тобою, ми виконували Твої заповіді, ми були смиренними, ми Тебе любили. Ми основою свого життя поклали духовні цінності». Можемо? Не можемо! А якщо не можемо ми сказати, що не винні перед Творцем, то чого запитуємо через що таке відбувається. Перша відповідь: за гріхи. Справедливо це чи ні? Справедливо, бо ніхто із нас не може сказати: «Господи, я не грішив». І більше всього запитують «чому?» ті християни, які в основу усього свого буття ставлять не вічні духовні цінності, а земні насолоди, багатство.
Ви чули сьогоднішню притчу про багача, який зібрав такий великий врожай, що його не вміщали житниці. Але він не сказав «поділюсь із бідними і потребуючими», а сказав «зруйную старі клуні і збудую нові, більші за попередні, і скажу душі моїй: їж, пий і веселись». Скажіть, серед нас, християн, нема таких? Чи все ж переважна більшість із нас такі, які кладуть в основу своєї діяльності матеріальні блага, багатство, владу, забуваючи про те, що ми люди смертні; прийде час, якого не знаємо, і все це залишимо, і після смерті за це ж таки багатство нас і ганьбитимуть. І яка користь від цього? Тому Христо багача цього і називає безумним. Чому безумним? А тому, що той зібрав багатство, яке для вічності не має ніякого значення. Є врожай, а душа грішна, душа зла; вона не любила людей, не допомагала їм, думала, що це її багатство — і отже все марно.
А скажіть, хіба надра землі належать людині чи все ж Творцеві? Або врожай залежить лише від трудів людини? Ні! Людина може трудитись в поті чола, але врожаю не буде, якщо тільки Господь не дасть своєчасно тепла і дощу. То від кого залежить врожай? Від Бога. Наука може послати дощ чи тепло, коли хоче? Не може, і ми повинні усвідомлювати, що усе, що ми маємо, не наше, а Господь милостиво дає це людині, щоб вона у свою чергу розумно розподіляла між потребуючими. Багатство дано не для насолоди, а людина, при чому християнин, вживає це багатство для насолоди, для слави, для влади.
Згадайте і притчу про багача та лазаря. Той багатий чоловік ходив поруч із Лазарем, якому собаки зализували рани, а він чи дивився чи навіть не дивився. але у будь якому разі байдуже проходив повз. А хіба зараз нема таких? І ми ще питаємо «чого ти, Господи, нас караєш?» І зверніть увагу, роблять це не атеїсти, а християни, які і до храму ходять, і свічки ставлять, але думають про себе, а не про людей.
Тому, дорогі брати і сестри, висновок із цього потрібно робити такий, що в основу життя треба покладати духовні цінності, вічні цінності. Що ж це за цінності? По-перше, це визнання Бога, віра в Нього і любов до Нього. Але пам’ятаймо що віра без діл, без любові мертва, це віра бісівська. По-друге, потрібно любити людину. Тому що спочатку треба полюбити те, що бачиш, а тоді вже зможеш полюбити те, чого не бачиш. Насамперед треба полюбити батька і матір, а батькам — своїх дітей. Якщо людина виховується в атмосфері любові, то потім і сама вона любитиме своїх близьких та загалом усіх людей, чинитиме добро людям, і не тому, що є заповідь. а тому що до цього спонукатиме її серце. Оце належить до вічних цінностей.
Людина повинна думати про вічне життя. Вічне життя це також духовна цінність, бо незалежно від чи вірить людина, чи не вірить, а вічне життя існує. Атеїсти думають, що його нема, а ось вони помирають і бачать, що існує таки вічне життя і Бог таки є, але пізно — вони вже померли і не можуть покаятись. Тому нам треба у своїй діяльності насамперед думати про вічність, а ми натомість думаємо про тимчасове, все збираємо тільки для землі, а треба, як навчав Господь, збирати скарби на небі. А як їх збирати? Потрібно мати добре серце і чистий розум. Це є скарб душі, який піде із нею у вічність. Придбаєш на землі добре серце, яке любить Бога і людей, це твій скарб. І на скільки ти любиш, настільки ти й багатий. Про це ми повинні думати. Важливою є і любов в сім’ї, яка виливається потім на суспільство і на Батьківщину. Ось подивіться. Ті люди, які сьогодні є багатими, кого вони люблять? Україну? Ні, не люблять вони Україну, а себе люблять в Україні. А Батьківщину свою треба любити, як це робили наші діди-прадіди. Адже у гімні ми співаємо «душу й тіло ми положим», а треба не лише співати, але й у своїй любові слідувати їм.
Тому, приносячи сьогодні особливі молитовні прохання до Пресвятої Богородиці, просімо перш за все, аби Вона виблагала у Бога, як найближча до Престолу Творця, для нас щедре вічне багатство, яке би принесло нам велику користь у житті будучого віку. Богові нашому слава навіки віків. Амінь.
(проповідь виголошена у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Львова 4 грудня 2011 р.)