Проповідь протоієрея Михаїла Сивака за чином Пасії ввечері п'ятниці 2-ої седмиці Великого посту

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Всечесні отці!

Дорогі брати і сестри!

Уже другу п’ятницю поспіль у цей тихий вечірній час ми збираємося в соборі для того, щоби помолитися за особливим постовим богослужінням, яке називається Пасією, тобто “стражданням”. Осердям цього богослужіння є читання Євангелія. Позмінно ми читаємо страсні Євангелія від кожного євангеліста.

Сьогодні до нас звертається апостол і євангеліст Марк, який неначе переносить нас у той давній час, на два тисячоліття назад, у період останніх днів життя Христа Спасителя. І так, як зараз ми стоїмо в соборі і молимося, а на дворі вже потихеньку вечоріє, так само дві тисячі років тому, якраз коли вечоріло, починалася година страстей Христових.

У цей роковий вечір з четверга на п’ятницю 13-го Нісана люди вирішили засудити Христа, засудити до смерті. Тільки-но закінчилася Тайна вечеря, в повітрі духмяний приємний запах мира, Христос з учениками виходить із горниці та йде в Гефсиманський сад для того, щоби помолитися там на самоті. Після тривалої молитви Христос повертається і знаходить учеників сплячими, і каже до них: пильнуйте і моліться, щоб не зазнати споку­си. (Мк. 14:38) І при цих словах приходить розлючений натовп, підмовлений первосвящениками, для того, щоби заарештувати, схопити Христа і судити Його.

Смертний вирок у ті часи так просто не виносився. Для того, щоби засудити людину на смерть, мала виконатися юридична процедура, потрібно було рішення суду. Палестина в часи Христа Спасителя знаходилася під владою Римської імперії, була Римською провінцією, і, відповідно, на її території діяли римські закони. Але впродовж століть єврейський народ жив за своїми власними законами, за приписами Мойсея. У цього народу був і свій судовий орган - синедріон, - який вирішував різноманітні судові справи: адміністративні та кримінальні. І для того, щоби деякою мірою вберегтися від повстань, римська влада дозволила ізраїльському народу на його території користуватися власним законом.

А тепер погляньмо на Євангельську історію. Коли воїни разом із натовпом людей прийшли і, як сказано в Євангелії, наклали руки свої на Нього і взяли Його (Мк. 14:46), це вже було суворе порушення єврейських законів, тому що згідно із законодавством, людину не могли затримати, заарештувати до того часу, поки вона сама не прийде на суд. Людину, звинувачену в скоєні злочину, повідомляли, що такого-то дня вона повинна постати перед синедріоном, а заарештовувати можна було лише в двох випадках: або коли була підозра, що людина може втекти, або ж коли мова йшла про якогось бандита, вбивцю, маніяка, саме існування якого загрожувало життям інших людей. І саме на це викривлення закону, на цю неправду і несправедливість вказує Сам Христос: ніби на розбійника вийшли ви з мечами та киями, щоб Мене взяти. (Мк. 14:48) Але ці слова не опам’ятали людей, вони Його арештовують і ведуть на суд.

Коли зіставити свідчення всіх євангелістів про хронологію суду над Христом, то можна виявити, що спочатку Христа повели до первосвященика Анни, потім до первосвященика Каяфи, а потім відбувся ранішній синедріон. Так ось, коли Спасителя вели до первосвященика Анни, який вийшов, прийняв усю цю процесію і розпочав суд над Христом, то і в цьому ми бачимо порушення закону, тому що Анна не був правлячим первосвящеником, він уже був на спокої і не мав права провадити суд. Але, не зважаючи на це, Христос мовчав і Своїм мовчанням показував власну незгоду з усіма численними правопорушеннями.

Утім, розуміючи власну неправоту, первосвященик Анна відправляє Христа до Каяфи, до правлячого первосвященика. Той, у свою чергу, в оточенні багатьох членів синедріону починає судову справу. І знову ж таки починає її з порушенням, тому що згідно з єврейськими звичаями та законами судові справи не можна було розглядати вночі, їх переносили лише на день. А якщо ця справа була важливою, кримінальною, де передбачалася навіть смертна кара, то такий розгляд переносився взагалі на кілька днів для встановлення всіх деталей цієї справи. Але керований злобою і бажанням знищити Христа Спасителя іудейський народ разом із первосвящеником починає справу, починає допит, починає кликати свідків. І такі дії синедріону є дуже дивні, тому що за своєю суттю синедріон як іудейський суд мав би не засуджувати людину, а виправдовувати її, оскільки він ґрунтувався на заповідях Божих, даних через Мойсея, на постановах Вседержителя. Тому-то синедріон мав людину витягувати з прірви гріха. Ми ж бачимо зовсім інше: синедріон бажає засудити та знищити людину. Первосвященики та старійшини самі шукають свідків, лжесвідків, які б зрадили Христа. Але апостол Марк каже, що не знаходили, бо багато лжесвідчили на Нього, але ці свідчення не сходились. (Мк. 14:56) І тоді первосвященик Каяфа, бачачи, що не виконується жодна норма права і водночас не вдається засудити Христа Спасителя, бере справу у свої руки і сам починає запитувати: чи Ти Христос, Син Благословенного? (Мк. 14:61) І тоді Спаситель відповідає: Я! І ви побачите Сина Людського, Який сидить праворуч сили Божої і йде з хмарами небесними. (Мк. 14:62) І тоді Каяфа роздер на собі одяг і викрикнув: Він богохульствує! Повинен смерті! (пор. Мк.14: 63-64) І навіть у цих словах первосвященика було лукавство і неправда, тому що не існувало в єврейському законодавстві, в приписах Мойсея яких-небудь вказівок на те, що людина, проголошуючи себе месією, богохулить. Це й нелогічно, тому що єврейський народ чекав месію, а як же він міг чекати того, хто скаже “Я месія!”, засуджуючи таку людину і звинувачуючи її в богохульстві?

Серед усієї цієї неправди і лукавства лунають голоси: повинен смерті! На розп’яття! Христос смиренно приймає все це і протягом ночі терпить побиття, знущання і врешті приймає смерть. Закривавлений, зганьблений Христос промовляє: Отче, прости їм, бо не відають, що чинять. (Лк. 23:34)

Тому, всечесні отці, дорогі брати і сестри, страсні Євангелія є розповіддю про любов, про величезну, всеохоплюючу Божественну любов Бога до людей, яка все прощає, все покриває, яка прощає навіть вбивство Самого Бога! І зараз, у період посту, коли у храмі нас зустрічає Голгофа і розп’яття Христове, то в них нам належить бачити не що інше, як розпростерті обійми, через які Христос промовляє: Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас. (Мф. 11:28) Амінь!

(проповідь виголошена за чином Пасії в Покровському кафедральному соборі ввечері п’ятниці другої седмиці Великого посту, 25 березня 2016 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії


ПРОПОВІДЬ >>>

Pоздрукувати матеріал
Налаштування доступності
Налаштування контрасту
Розмір шрифту
Міжбуквенний інтервал
Міжстрочний інтервал
Зображення
Шрифт
Скинути налаштування