Святе Євангеліє цієї неділі розповідає нам про одну з подій, яка трапилася на Генісаретському озері. Незважаючи на те, що Симон (згодом апостол Петро) та його товариші, будучи досвідченими рибалками, добре знали, де і коли можна зловити найбільше риби, цього разу вони трудилися всю ніч і нічого не впіймали. Зранку втомлені, голодні і знеохочені вони вийшли з човнів і полокати сіті.
Життя не буває без різних невдач, розчарувань, і часом ми, наче разом зі святим апостолом Петром, після довготривалої праці стверджуємо: ми трудились і нічого не впіймали (Лк. 5:5).
Саме тоді, вранці прийшов до апостолів Ісус Христос. Він увійшов до човна і попросив апостола Петра відпливти трохи від берега, а Сам, почав навчати з човна народ. Закінчивши Свою проповідь, Спаситель промовив до рибалки: відпливи на глибину і закиньте сіті свої для лову (Лк. 5:4). І сталося чудо! Ті, які протягом ночі даремно трудилися, тепер, закинувши сіті за словом Христовим, зловили так багато риби, що аж сіті проривались. Для апостолів це було велике чудо.
Нас же ця подія навчає довіряти слову Божому і тоді отримаємо добрі плоди нашої віри. Христос бажав, щоби рибалки стали апостолами – ловцями людей, – і діяв у відповідності до цього.
Якщо ми поглянемо на своє минуле життя і запитаємо себе, що ж ми робили протягом життя, то, ймовірно, більшість дасть таку відповідь: шукали щастя, достатку, миру, любові. Усе життя ми закидаємо сіті нашого розуму, сил, здібностей, бажаючи вловити те, що вважаємо за щастя. Споглядаючи на минуле, можемо сказати: і в нашому житті була подібні ночі, ми також закидали свої сіті, але наша праця була даремна. Часто наше життя наповнюється гіркотою. Скільки помилок, необдуманих кроків було зроблено нами. Власне цю нічну даремну працю треба розуміти, як працю людини, що перебуває у гріховному стані, віддаленої від Божої ласки, тому плідної праці у неї й не може бути, а якщо, навіть, і є деякий результат, він не приносить радості.
Озирнімося і пригадаймо, як у дитинстві ми шукали одних речей, у молодості – інших. Кожний відрізок прожитого часу мав свої проблеми. Але Христос навчає: шукайте ж найперше Царства Божого й правди Його, а все це додасться вам (Мф. 6:33). Пригадуючи суєтні миті нашого життя, приходимо до переконання у своїй нерозумності і задумуємося: чи варто було за цим всім ганятися? Усе проминуло і втратило свою вартість. Господь Бог же, даючи нам життя, промовляє до нас: даю вам час вашого життя, плідно користуйтесь ним, щоб дати гідну відповідь у вічності. Тому лише до вічності повинні скеровуватися думки наші.
Уявімо собі, що існує банк, який перераховує нам щоранку на наш рахунок кошти у сумі вісімдесят шість тисяч чотириста гривень. Кошти, що залишилася після денних витрат, не переходять на рахунок наступного дня. Вночі рахунок обнуляється. Що б ви зробили з грошима? Надходження коштів на ваш рахунок у будь-який момент може припинитися! Щоб ви робили з цими грошима?!
Насправді, у кожного з нас є такий банк. Ім’я цього банку – час. Щоранку нам надається кредит у кількості 86 400 секунд. Щоночі рахунок обнуляється. Залишок не йде на рахунок наступного дня. Немає мінуса на рахунку. Кожний день починає новий відлік. Якщо ви не використовували денний кредит, втрата тільки ваша. Не можна ні відкласти щось на завтра, ні взяти у борг у наступного дня. Ми зобов’язані жити сьогоденням в рахунок того часу, який виділено нам у даний день. Щоб досягти чого-небудь, використовуйте ваш час правильно.
Щоб зрозуміти ціну року, запитайте про це учня, що залишився на другий рік. Щоб зрозуміти ціну місяця, запитайте про це у матері, що народила недоношену дитину. Щоб зрозуміти ціну однієї години, запитайте про це у люблячих сердець, які очікують на зустріч. Щоб зрозуміти ціну однієї секунди, запитайте про це того, хто уникнув автокатастрофи. Щоб зрозуміти ціну сотої частки секунди, запитайте про це спортсмена, який посів друге місце. Зрозумійте: час не чекає на людину. Те, що було вчора, вже історія. Що буде завтра, не дано знати нікому. Сьогоднішній день – це подарунок.
Погляньмо на життя святих, як гідно вони вміли серед різних обставин використовувати час духовно збагачуючись.
Успіх без праці немислимий. Кожна людина змушена працювати, якщо хоче жити. Псалмоспівець говорить: ти житимеш трудами рук твоїх. Блаженний ти, і добро тобі буде (Пс. 127:2). З іншого боку нерозумно чинить той, хто у своїх трудах покладає надію тільки на власні сили, і вважає, що успіхи від його праці належать тільки йому самому. Такі люди перебувають у полоні гордині. Святий апостол Яків виразно про це говорить: Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать (Як. 4:6). Працювати потрібно, але сама тільки праця не принесе нам бажаних успіхів. Ми повинні трудитися в ім’я Боже. Апостол Павло нагадує нам: отже, чи ви їсте, чи п’єте, чи щось інше робите, все робіть на славу Божу (1 Кор. 10:31).