В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри! Вітаю вас із освяченням живопису вашого прекрасного храму.
Чому Свята Церква шанує ікони і церковний живопис? Третя заповідь говорить: «Не створи собі кумира». І багато є християн, які засуджують поклоніння іконам, посилаючись на цю заповідь Божу.
Ми відкидаємо таке перекручення Священного Писання, тому що Той, Хто сказав «не сотвори собі кумира», Той Самий Бог повелів Мойсею спочатку скинію прикрасити, а потім і в Соломоновому храмі зобразити херувимів повелів, наказав вирізати їх із дерева і покрити золотом.
Один і той же Бог сказав і « не сотвори кумира» і «створи херувимів». Як розуміти оці повеління Божі: Бог заборонив творити кумирів, але заборонив поклонятися їм як Богові, але не заборонював служити Богові через святі зображення.
Лише істинному Богові Господу Ісусу Христу поклонятись треба. Протестанти кажуть: «Бог є Дух, а хіба можна Дух зобразити?» Не можна! Це дійсно так! Але Бог Господь Ісус Христос втілився і мав тіло наше і одяг наш. То чому ми себе зображаємо на фотографіях і картинах, а не маємо права зобразить Господа нашого Ісуса Христа, який був у такій же плоті як і ми?
То чи порушуємо ми заповідь Божу? Не порушуємо! Тим більше, як говорить нам передання, Господь зобразив своє лице на рушникові який перейшов до царя Агара. Тобто Сам зобразив Своє лице. То чому ж ми не можемо наслідувати Його?
Тому Церква із самого початку поклонялась іконам як і поклонялась Христу. Але не іконам поклонялась, а Богові, що на них.
Крім того, що означають ці образи? Це є друга книга для тих, хто не вмів читати. Не всі ж люди завжди були грамотні і вміли читать і писать, а було багато людей, які грамоти не знали. А коли вони приходили і бачили живопис, Євангельські образи – «Вхід Господній в Єрусалим», «Розп’яття Ісуса Христа», «Воскресіння Ісуса Христа», «Благословення дітей» і т.д., то для них це було, як відкрита книга, як Євангеліє. Як ми читаємо Євангеліє, так вони читали ці зображення.
Але все це має одну мету – утвердження віри в серцях людей. Віри не просто в існування Бога. Як говорить апостол Яків: «І біси вірять, що Бог є». Така віра людей не спасає, а без віри не можна спастися.
Чому не можна спастися без віри? Тому що причина падіння перших людей якою була? Де причина гріха, першого гріха в людському образі? Це віра Богові. Адам і Єва не повірили Богові, що помруть, коли з’їдять із забороненого дерева? Не повірили! А повірили дияволу! Чому вони пішли на цей гріх? Бо хотіли стати богами. Диявол сказав: «Не правда, якщо з’їсте, станете богами».
І ось бачите, Бог сказав «не їжте», а Адам і Єва не повірили. А диявол каже «їжте», і вони повірили. Так ось для того потрібна віра, щоби спастися. Треба прийти людині у той стан, у якому вона була створена Богом. А для цього треба повернутись до віри, яку мали перші люди до гріха.
Ось чому Ісус Христос зціляв тільки тих, хто вірив? Господь, коли когось зцілював, казав: «Віра твоя спасла тебе». Так само віра спасає і зціляє людей протягом усієї історії Церкви. А точніше протягом всієї історії людства, починаючи від Адама, вірою люди спасаються.
І Адам, який потім розкаявся, і Ной, і Авраам, і Давид, і пророки і всі святі Старозавітньої Церкви, не говорячи уже про Новозавітню Церкву, спаслись вірою.
Тобто, як бачите, віра має фундаментальне значення для оновлення нашої людської природи. Але віра жива, а не віра мертва. Бо є віра жива, а є віра мертва. Яка віра мертва? Вона як мертва людина, вона не діє.
І тому серед нас, християн, дуже багато таких, які визнають існування Бога, визнають Святу Тройцю, визнають, що Христос Спаситель помер і воскрес, але віра їхня не діє. Від чого ж тоді віра ця не діє? Бо вони не живуть в земному житті за цією вірою. Вони діють по іншим законам, по законам земним. І тому у них віра мертва і вони майже як атеїсти.
Бог створив людину безсмертною. Тому, чи ти віриш, чи ти не віриш, - коли вже ти народився людиною, ти будеш існувати вічно. Це однаковий закон і для невіруючого і для віруючого, у якого віра мертва. Вони зрештою однакові – як атеїст, так і такий віруючий. Тому що один відкидає Бога зовсім, а другий, хоч і визнає, але в житті його віра не діє, вона не примушує його робить добро.
А яка віра жива? Як дізнатися яка це віра? А пізнати її можна по плодам. Господь сказав так сказав. А плодами є любов. Любов є плід віри. Якщо людина любить, то у неї віра жива. А, якщо людина вірить, а не любить, а навпаки ненавидить, а навпаки засуджує, значить любові нема, віра мертва.
Тому, брати і сестри, коли ми поглянемо у себе, то бачимо, що у нас наче і жива віра, і водночас наче й мертва. Тому що, коли ми грішимо, то це є результат мертвої віри.
Віра наша настільки слаба, що не втримує нас від гріха. Бо, якщо вона була б сильною, то вона утримала би нас від гріха. А оскільки вона напівжива, то сили не має і не може нас утримать від гріха.
І як нам бути в такому випадку? Хочемо йти у вічне і блаженне життя? Усі хочемо! І водночас же знаємо, що в Царстві Небесному нічого гріховного нема. Якщо нічого гріховного нема, а я визнаю, що я грішник, то я не можу попасти туди. Не можу! Тому то Чоловіколюбний Бог дав нам пізнання визнавати себе грішними. І каятися треба перед Ним за свої гріхи.
Каятися треба не просто так, щоб казати «так, я грішник», а треба визнавати в чому ти грішник. Перш за все треба знати в чому ти грішник. І коли ми будемо знать в чому ми грішні, які заповіді ми порушили, тоді ми будемо каятися належно, просити в Бога помилування як слід.
Бог від нас вимагає тільки одне – визнання своїх гріхів і смирення перед Богом. А Господь Божественною благодаттю, Своєю любов’ю прийме нас у Царство Небесне.
Якщо любов Божа безмірна, то чому існує вічне покарання для грішників? Чому Бог не може простить тих грішників? Тому не може простить, що люди не визнають себе грішниками і не каються.
Ось зверніть увагу: чому Бог людину спас від гріха і смерті, а диявола ні? А тому що диявол ніколи не покається, ніколи не визнає себе винним перед Богом.
Господь, коли вигнав Адама із раю, плакав і жалкував, а диявол розгордився своєю гордістю і не покаявся, не визнав себе винним, бо вважав себе рівним Богові. Тому таку істоту Бог спасти не може. І тому ж таких людей, хоч і весь людський рід спас, в Царство Боже не візьме.
Ті, які не покаялись у своїх гріхах, ось ті ніколи не попадуть в Царство Боже. А ми грішники маємо надію, що через покаяння, через визнання своїх гріхів, отримаємо від Бога прощення. А якщо отримаємо від Бога прощення, будемо чистими, тому що Господь простить. А що це значить простить? Очистить людину від гріха, очистить совість людську.
Тому, дорогі браття і сестри, ми звісно грішники, але віримо правильно – православно. І тому Господь простить нам у житті, якщо будемо каятися. А для того, щоб покаятися, треба розуміть смисл покаяння.
Не так просто це покаяння. Бо багато хто каже: «Ось я покаюсь, коли буду помирать. Тоді я буду каятись і Господь відпустить». Не думайте так, тому що такого почуття покаяння може і не бути перед смертю. «Покаяння відкрий мені двері», - співає Свята Церква. Ти, Господи, відкрий для мене двері покаяння, бо я не можу відкрить ці двері покаяння у Царство Боже.
Будемо, дорогі браття, просить, щоб Господь наш Ісус Христос, Який став заради нашого спасіння Людиною, допоміг нам постійно каятись у своїх гріхах, постійно каятись.
І зверніть увагу на молитву, на всі молитви православні – всі зверненні на покаяння. Ранішні молитви – покаяльні, вечірні молитви – теж покаяльні. У церквах що найбільше, які слова найбільше звучать? «Господи помилуй!» Тобто бачите: і богослужіння, і молитви всі спрямовані на покаяння і прохання Бога помилувать.
І тому ми віримо, що Господь помилує нас і дарує Царство Небесне. І нехай Господь допомагає нам на цьому шляху. Амінь!
(проповідь виголошена після освячення розписів і Божественної Літургії у храмі Вознесіння Господнього м. Львова під час Першосвятительського візиту до Львівської єпархії в рамках святкування 1025-ліття Хрещення Київської Руси-України 14 вересня 2013 року Божого)