Найвищим ступенем любові до ближнього є любов до ворога. Для багатьох людей, через їхню неміч людську, ця любов видається неможливою, та незважаючи на це вона є нашим обов’язком і приносить нам багато користі. Любов є нашим обов’язком – так вчив Ісус Христос, коли виправляв хибні думки юдеїв, нібито люди повинні любити тільки друзів своїх і тих, хто їм чинить добро, а ворогів і кривдників своїх ненавидіти, говорячи: «любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, добро творіть тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто кривдить і гонить вас» (Мт. 5:44). А коли апостол Петро запитав Спасителя чи повинні до семи разів прощати нашим кривдникам, Він відповів йому, що не до семи разів, а сімдесят разів по сім. Подібного закону світ до цього ще не знав. «Любити ворогів є властивістю християн, - говорить Тертуліан,- бо любити друзів своїх можуть усі, а ворогів тільки християни». Ми повинні любити своїх ворогів, щоб уподібнитися Господу Богу, який любить всіх людей та посилає свої ласки і щедроти не тільки лиш праведникам, але і найбільшим грішникам, якщо вони покаються у своїх гріхах.
Ісус Христос дає нам приклад, як ми маємо своїх ворогів любити. Погляньмо в цілому на Його життя і смерть: як багато зневаги, страждань і болю Він витерпів. І якою ж була Його помста? Ціле своє життя Він робив і бажав лише добре своїм ближнім, а на хресті за всі страждання і зневаги відповів молитвою: «Отче прости їм, бо не знають, що роблять». Подібно молився і першомученик Стефан та інші угодники Божі. А ми, ті які носять ім’я Христа, хіба ми не повинні ці слова розуміти? Хіба ми не повинні брати з Нього приклад? Любов до свого ворога є ознакою християнина, без цієї любові не можна бути правдивим християнином. А щоб люди виконували цю заповідь обіцяв Бог за неї нагороду. За виконання цієї заповіді отримуємо відпущення гріхів, але тільки тоді, як і самі простимо усім кривдникам нашим. «Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших» (Мт. 6, 14-15), - говорить Спаситель. І щоб цього ми ніколи не забули, дав нам молитву, в якій щодня промовляємо: «і прости нам провини наші,як і ми прощаємо винуватцям нашим». Любов до ворога дає нам велику ласку, бо вона є найбільшою жертвою і приємна Богові. Ця любов є чистою і надприродною. Вона робить нас подібними до Бога. «І коли ви любите тих, хто вас любить, яка вам за те дяка? Бо і грішники люблять тих, хто їх любить. І якщо ви робите добро тим, хто вам робить добро, яка вам за те дяка? Бо і грішники те саме роблять. І коли позичаєте тим, від кого сподіваєтесь одержати, яка за те вам дяка? Бо і грішники позичають грішникам, щоб стільки ж одержати. Але ви любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись; і буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього». (Лк. 6, 32-35).
І як любов до ворогів дарує нам велику нагороду, так і ненависть до них буде строго покарана. Жодна милостиня, ані молитва, ані жертва зроблена людиною, яка гнівається з своїм ближнім, не є Богу приємною. Всіх, хто не хоче простити свого ворога чекає вічна кара після смерті.
Якщо той закон любові нам так часто нагадує сам Христос, якщо виконання цієї заповіді несе таку щедру нагороду, а не виконання – страшну кару, то чи не повинні ми почути таки голос Спасителя і прощати від усієї душі нашим ворогам усі зневаги і провини, щоб за це отримати вічне блаженство. Ми не повинні любити гріха, який бачимо у нашому ближньому, але нашого ближнього через те не повинні ненавидіти, тому що він не перестає бути людиною створеною на образ і подобу Божу та відкуплену дорогоцінною кров’ю Сина Божого. Як хвороба недужого нам не подобається, але незважаючи на це ми самого хворого не перестаємо любити, так і у ворогові нашому ми повинні ненавидіти гріх його, а його самого любити, оскільки він і далі залишається нашим братом у Христі.
А подивімося на двох неприятелів, що люто ненавидять один одного. Усіма справами одного та поглядом іншого керує не любов, а злість і ненависть. День і ніч думають, як відімстити кривду заподіяну їм, один радіє нещастю іншого і з радістю слухає про страждання другого. З гніву до свого ворога ненавидить не тільки його самого, а й його дружину, дітей та рідних його, і навіть коли побачить його кота чи собаку впадає у злість і жбурляє у них камінь. Всюди говорять погані речі та обмовляють один одного, доходить до того, що подають на Службу Божу не за здоров’я свого ворога, а щоб Бог покарав кривдника. Чи гідна ця поведінка людини, чи повинен так чинити християнин? Звичайно що ні. А що є причиною такої ворожнечі? Найчастіше причина банальна і навіть зовсім незначна. Про якесь деревце чи межу між ділянками люди не раз сваряться пів свого життя, ведуть навіть судові процеси, котрі завдають шкоди і їм і їхньому добру. І та річ через, яку сваряться зовсім і не така цінна, проте ворожнеча і помста засліплюють людей. Чи розумно чинять такі, виникає мимоволі питання? А знаєте, де найбільше виникає ненависть і ворожнеча? Між друзями і рідними. Варто лиш дійти до справи поділу спадщини, як враз виникають спори і гнів. Любов і приязнь, ті неоціненні дари неба, які роблять солодким життя людини, враз змінює жадоба і ненависть. Чи повинно так бути? Якщо ми відчуваємо себе скривдженими, можемо про це сказати, можемо вимагати справедливості, але аж ніяк не гніватися на свого брата і його ненавидіти.
А ми якщо хочемо бути правдивими християнами, якщо хочемо вірно йти вслід за своїм Христом і війти в оселю його слави, повинні озброїтись в терпеливість, приймати усі образи і прикрості без гніву і не мстити ані словом, ані ділом, бо помста аж ніяк не личить християнинові. Подумаймо – Ісус Христос так часто прощає нам наші незліченні і важкі гріхи, то чи ж і ми не повинні простити гріхи значно менші нашому ближньому. Не радіймо нещастю нашого недруга, бо це теж є помстою, але таємною, яка не повинна мати місця в серці християнина. Відкинути гнів, ненависть, бажання помсти з свого серця і простити заподіяну нам зневагу і образу – це перший наш обов’язок по відношенню до свого ворога. Але на цьому ще не все. Бог, коли прощає нам наші гріхи – не тільки на нас не гнівається, але і приймає нас назад до Своєї ласки і благодаті, Він хоче щоб ми не тільки не гнівалися на наших ворогів, але щоб ми їх і любили. Тому ми повинні любити свого ворога, і цю любов виявляти і словом і ділом, чинячи з ним так як має чинити правдивий християнин, простягаючи йому руку миру і любові. Передусім ми повинні любити недругів своїм серцем і бажати їм лише добра так, як цього ми бажаємо нашим рідним і близьким. Святі угодники Божі над усе любили своїх ворогів і тих, хто їм кривду чинив. Берімо і ми з них приклад тієї живої любові і вона досягне досконалості у наших душах. Любімо своїх ворогів і словом нашим, говорімо про них тільки добрі речі, не нарікаймо на кривду, яку вони нам вчинили, говорімо з ними від усього свого серця щиро і тоді ми побачимо бажаний результат. Молімося за них, як молився Спаситель на хресті, як молився святий Стефан та інші святі, кожного дня до звичайних молитов додаваймо і коротеньку молитву за своїх ворогів і нашу любов винагородить Христос вічними благами разом і з Ним.
Накінець любімо своїх ворогів і ділами нашими. Любов розпалена в серці виявлена в словах і через діла стає насправді живою. Ми повинні чинити справи добрі просякнуті милосердям до ближнього, особливо коли наш ворог потребує допомоги. «Якщо ворог твiй голод¬ний, нагодуй його; якщо хоче напитися, дай напитися йому»( Рим. 12:20), - говорить апостол Павло. І якщо хочемо, щоб наша любов стала досконалою, то завжди і всюди намагаймося шукати нагоди, щоб хоч чимось допомогти своїм недругам. Колись святого Мелетія патріарха Антіохійського намісник провінції хотів ув’язнити і щоб уникнути заколоту в народі, сам по нього приїхав і посадив коло себе у візниці. Однак коли народ побачив цю несправедливість. Почав кидати в нього камінням. Тоді святий Мелетій обійняв намісника і собою затулив його від шквалу каміння і таким чином вберіг його від неминучої смерті. Ось яка любов до ближнього. І нам треба таку любов в собі плекати.
Тож усвідомлюючи, що таке любов до своїх ворогів простімо всі зневаги і кривди нашим ближнім, полюбімо їх щиро, як наших братів і сестер у Христі і ту любов показуймо і словом і ділом. Просімо, щоб Христос допоміг нам уподібнитися Йому прощаючи нашим ворогам і люблячи їх, як Він любив їх і таким чином удостоїмося бути добрими дітьми і спадкоємцями Царства Небесного.