Спадають на думку слова апостола народів Павла, який у посланні до свого улюбленого ученика Тимофія пише: “Подвигом добрим я змагався, свiй бiг закiнчив, вiру зберiг» (2Тим. 4, 7).
Ці слова у певному розумінні можна віднести і до блаженної пам’яті священнопротоієрея Йосифа, земна мандрівка якого скінчилася у суботній вечір.
Житєвий шлях його розпочався у давній столиці білих хорватів – с. Стільсько, де 19 лютого 1951 року прийшов він на білий світ. І до суботи тривала його земна мандрівка довжиною у шістдесят три роки життя.
Із цих шістдесят трьох років життя тридцять вісім літ присвятив він служінню Церкві Христовій. Молодим, маючи двадцять чотири роки, у 1975 році на берегах Неви у місті Санкт-Петербурзі він прийняв священий сан.
Першою його парафією у Львівсько-Тернопільській єпархії було село Чорнушовичі. Потім був Германів, відтак собор Святого Юра, відтак Преображенська церква, відтак церква села Білогорща і Покровський кафедральний собор.
Він прийняв свячення 29 жовтня 1975 року і 29 жовтня 1989 року він першим прийняв воістину безбожну навалу на Преображенську церкву і отримав інфаркт.
Рушаючи на кладовище ми вступили у ваш Білогорецький рай – ваш храм, де отець Йосиф служив понад 10 літ і де й до нині живе праця рук його – іконостас і вівтарна частина.
Ми любили його, як, мабуть, і всі. Бо він був покірний, він був лагідної вдачі, і так тяжко казати востаннє прощай і прости.
“І голос твій розтанув десь в тумані, немов струни обірваної звук”. Коли обривається струна віолончелі чи скрипки, вона ще дає відлуння, але це останній її звук. Ми сьогодні чуємо ще його голос. Адже ще місяць тому ми бачили, як він перемагав тілесну біль, вступав до храму Божого, не хотів, можливо показувати свого страждання, і йшов до місця служіння.
Сьогодні прощається отець Йосиф із Вами, Владико, який взяли на себе тягар організації його похоронів, і просить прощення за все в чому, можливо, не до кінця був слухняним Вам.
Промовляє отуць Йосиф і до священичої родини: “Простіть, отці-співслужителі! Може колись із вами був несправедливим чи то словом, чи то поглядом, чи якимось словом!”
Прощається він зі своїми найближчими: дорогою дружиною Надією, з якою впродовж тридцяти вісьми літ ділив радості і прикрощі подружнього життя; як батько прощається із вами, діти, Мар’яночкою, Наталею, Остапчиком, з вашими сім’ями, зі своїми онуками.
Прощається він з парафіянами Покровського кафедрального собору, де протягом одинадцяти літ він ніс послух свого служіння. Прощається і з вами, громадо села Білогорща.
І вже нічого не хоче від нас, отець Йосиф, а тільки молитви. Найбільше бажання його тепер, як ми чули у чині священичого похорону у стихирах, це стати праворуч Царя Слави.
Ми будемо пам’ятати тебе, дорогий наш співбрате, за твою ревність, за твоє зразкове священиче служіння, за твою доброту!
І нехай Всещедрий Господь прийме душу твою і вселить там, де нема плачу, де нема зітхання, а є життя вічне зі святими. Амінь!
Слово пам’яті і прощання >>>