Сьогодні нас у цьому соборі зібрала сумна подія – передчасно обірвалося життя нашого співбрата, клірика нашого собору отця Йосифа.
Коли стоїмо зараз перед цим духовним одром смерті, у душу приходять різні думки. Найперше, мабуть, ми задаємо собі питання: “А яка ж мета нашого життя? Для чого ми приходимо в цей світ?”
Люди народжуються і живуть хто двадцять років, хто сорок, хто сімдесят чи навіть сто. Але що далі? Невже мета і весь сенс життя є вкалдені лише у ті кілька десятиліття, котрі ми проводимо на землі? Звичайно ж ні!
Господь стверджує, що людська душа є безсмертна, і життя людини не завершується фізичною смертю, а продовжується у світі духовному, вічному. І мета людини полягає в тому, щоб здобути блаженну вічність, осягнути Царство Небесне. Христос каже нам: «Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все... додасться вам» (Мф. 6, 33).
Отець Йосиф виконав цю заповідь. Усе його життя, все його служіння як священнослужителя спрямоване було до того, аби досягнути Небесного Царства. Він все для цього робив, він боровся із собою, зі своїми гріхами, він мав любов до Бога і до ближнього, він жив богослужінням, Літургією і Євхаристією.
Навіть будучи тяжко хворим, він все одно приходив у цей собор. Які б фізичні муки він не відчував, все одно вставав перед престолом, молився, бо це було його життя. Коли тяжкий недуг зовсім зв’язала недужого і він не мав фізичної сили вже підводитись, то й тоді йому майже щоночі у снах являлось, що він наче стоїть перед престолом і молиться.
Ось таким повинен бути пастир. Таким бути повинен справжній християнин, з якого варто брати приклад!
Нехай Господь Бог упокоїть його душу там, де праведні спочивають, у місці, де нема журби, немає зітхання і скорботи, а життя безкінечне.
Вічна пам’ять протоієрею Йосифу!