Сьогодні завершується земний шлях блаженної пам’яті нашого брата во Христі священнопротоієрея Ярослава Хомина. За якусь хвилину його бездиханне тіло буде опущене в цю брюховецьку землю, вона накриє його, і він спочиватиме тут до Другого славного і страшного Пришестя на землю Господа і Спаса нашого Ісуса Христа.
Кожного разу, коли відбуваються якісь надзвичайні події в нашому житті, ми відкриваємо вічну книгу життя - Біблію, - і завжди знаходимо в ній необхідні повчання. В останній книзі Святого Письма - Одкровенні святого апостола і євангеліста Іоана Богослова, - є такі слова, написані про смерть: ось, іду, як злодій (Одкр. 16:15). Такі самі слова знайдемо і в євангелістів Матфея та Луки (пор. Лк. 12:39; Мф. 24:43).
Ніхто не сподівався, що він так швидко залишить нас і так швидко перейде до вічного життя. Смерть до нього воістину прийшла, як злодій, залишила дружину його вдовою, дітей сиротами, залишила сиротами його духовних дітей, і він сам залишив усіх нас, які його дуже добре знали і любили.
І якщо злодій приходить до нашого дому, то забирає в нас матеріальне добро, яке належить світу, яке тлінне і нічого не варте в очах вічності. Але не може злодій забрати від нас духовного, тих добрих діл, які ми творимо за час свого земного життя. Це те, що ми забираємо із собою у вічність і водночас залишаємо тут, на землі, в пам’яті поколінь. І тому Господь наголошує: пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли Син Людський прийде (Мф. 25:13). Так само не знаємо ми, коли настане наша зустріч із Господом.
Не знав ні дня, ні години, коли прийде ця смерть, блаженної пам’яті отець Ярослав. Але він пильнував себе, тому що добре знав цю науку Христа Спасителя. Блаженні мертві, які вмирають у Господі; так, говорить Дух, вони заспокояться від трудів своїх, і діла їхні йдуть услід за ними (Одкр. 14:13). І ми з вами сьогодні і, я думаю, ще не один раз в майбутньому згадуватимемо ті діла, які творив отець Ярослав за час свого земного життя. І Владика в проповіді зауважив, що його справді дуже бракуватиме в кафедральному соборі, насамперед як господарника, який дбав про святий храм. Та й хто тепер задасть тон і поведе всіх за собою?!
Але я хотів би дати отцю Ярославу ще одну величну характеристику як священику високої богословської освіти. І говорю про нього зараз як ректор духовної богословської академії. Він викладав в Академії протягом дев’яти років дуже важливий предмет - моральне богослів’я. Уже тринадцять років, як він не викладає після перенесеного інфаркту. Я неодноразово звертався до нього і просив: “Отче Ярославе, вернися, тебе студенти дуже люблять!” До нинішнього дня, скільки років він уже не викладає, а нині вже поважні священики з високими церковними нагородами, згадують його і кажуть: “Це нас учив отець Ярослав!”
І останнім акордом його служіння Святій Церкві та особливо Львівській єпархії - це те, що з благословення Вашого, дорогий Владико, він узяв на себе великий труд написати акафіст Львівській іконі Божої Матері. Отець Ярослав спочив вічним сном, але акафіст залишився, і ми читатимемо його, прославляючи Божу Матір, і житиме в нашому серці пам’ять що цю молитву, цей піднесений акафісний спів був написаний його трудами - богослова нашої Церкви.
Я думаю, що сьогодні Божа Матір огортає і проводжає його душу Своїм покровом, як і він за життя мав щиру любов до Пречистої. І Вона неодмінно прийме його як Свою дитину і введе в оселі Свого Сина, а нашого Спасителя Ісуса Христа.
У цю хвилину мені залишається, напевно, одне: сказати останні слова від іменні покійного до всіх нас тут присутніх.
І насамперед до тебе, дорога й опечалена дружино, імосте! Твій муж в останню хвилину, поки ще тут, між нами, лежить його бездиханне тіло, каже тобі: “Прощай і прости!” Ці два слова є дуже короткі, але вони є дуже об’ємні і сповнені великого змісту. Ви прожили довге життя разом, вам Бог благословив дітей, ви їх виховали і поставили на ноги… Він був молитвенником вашого дому, вашої родини, а ти була йому вірною помічницею і дружиною. Ми зауважимо, що ніщо не могло його залишити при житті, бо Господь його покликав до Себе. Та, якщо щось у цьому житті між вами було й поганого, прости, і нехай він спокійно спочиває в цій землі.
Вас, дорогі сини і невістко і дорогенькі внуки, ваш батько і дідусь із цього темного гробу востаннє благословляє. Ви віддали йому останній поцілунок миру і любові, ви отримали від нього батьківське благословення і сьогодні розлучаєтеся. Пам’ятайте, на ваших руках залишається мама! Її любіть, шануйте, піклуйтеся про неї. Для батька ж нехай у вашому серці завжди горить гаряча молитва за його вічний спокій.
До вас, дорогі брати отці Стефане і Василію, племінники, ваш брат і дядько сьогодні востаннє каже: “Прощайте!” Більше його ми ніколи не побачимо, але він, напевно, у вас попросить тільки одного: допоки ви стоятимемо перед святим престолом, виймайте часточку за вічний спокій його душі і прощення йому гріхів. У цьому проявлятиметься наша любов і пам’ять.
До вас, дорога опечалена родино, ваш родич, а наш співбрат каже: “Прощайте і простіть!”
Я ж тобі, дорогий брате отче Ярославе, можу сказати в останню хвилину, стоячи тут, біля твоєї могили: якщо тобі в житті хтось зі священиків вчинив якусь прикрість словом, ділом чи думкою, прости, не пам’ятай! Молися за нас там, у вічності, а ми молитимемося за тебе тут.
Вас, отці, отець Ярослав просить не забувати його! Згадайте вчорашній день. Владика читав чин священичого похорону. Слова його настільки закарбувалися в серці, немов сам отець Ярослав звертався до всіх нас: “Брати мої, моліться за мене, не забувайте мене!” І якщо ми молитимемося, це буде найбільша нагорода і подяка за його труди, за ті діла, які він вчинив, живучи на землі.
Я ж тобі, дорогий брате, побажаю, щоби ти за ті добрі твої діла ввійшов, як читаємо, у Царство нашого Господа, де нема ні болі, ні зітхання, але життя безконечне. Амінь!