Ми відзначаємо сьогодні 1000-ліття упокоєння рівноапостольного великого князя Володимира. Для чого потрібні нам ці дати і для чого ми їх так велично святкуємо? Найперше для того, щоби нагати самим собі та всьому нашому народові правдиву нашу історію, а, нагадавши, зробити з неї корисні висновки, як досягати доброго і уникати злого.
На жаль досі знаходяться ті, які бажають привласнити нашу історію, через приниження наше звеличитися, обкрадаючи нас, збагатися. Україну вважають своєю окраїною; Церкву нашу - своєю прислужницею; Київ, Матір міст Руських, - власною провінцією. Цю неправду нам належить викривати не лише для власного добра, але й для користі тих, хто сам себе та інших обманює, привласнюючи йому не належне. Лікування, хоч і буває болючим, але позбавляє від хвороби, а заспокоєння хворого без допомоги йому приводить до біди.
Дорогі співвітчизники! У важкий час неспокою і боротьби відбувається наше святкування, тому з особливою кмітливістю ми маємо подивитися на наше минуле, бачучи в ньому приклади, які мають допомагати будувати краще сьогодення і краще майбутнє. Зараз наша держава і народ борються з викликами - зовнішнім і внутрішнім. Зовнішній - це агресія сусідньої країни, а внутрішній - це недовіра і зубожіння, корупція, втома від боротьби. Чи зможемо подолати ці виклики, залежить від нас, але приклад розбудови держави святим Володимиром свідчить, якщо будуватимемо життя країни та народу на міцному фундаменті Божих Заповідей, правди, любові до ближнього і жертовності, то будемо мати успіх!
Для того, щоби змінилося зовнішнє і спільне, кожному із нас належить змінювати себе внутрішньо й особисто! Не чекати, доки це зробить хтось інший, не перекладати відповідальність лише на тих, хто перебуває у керуванні великими чи малими справами. Найперше, треба втілювати у своєму житті простий для запам’ятовування Божий Закон: як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм (Лк. 6:31). Невже хтось бажає, щоби його обманювали, щоб обкрадали, щоби чинили несправедливо, щоби хтось прийшов зі зброєю і чинив насильство або позбавив життя?! Ніхто собі такого не бажає! А якщо цього і всього іншого злого не бажаємо собі, то повинні цього не бажати і не чинити щодо ближніх своїх.
Приклад святого Володимира навчає нас: кожна людина може перемінитися, якщо бажає, вона може пізнати божественні істини! Жорстокий став милостивим, розпусний - побожним; той, хто збирав багатство лише для себе, став надзвичайно милосердним; правитель, який керувався лише своїми бажаннями, виявив смирення перед правдою Божою, і водночас успішно будував життя країни. Бачачи все це, ми маємо такий добрий приклад застосувати і до нашого життя, відносин із ближніми своїми, обов’язків та праці, життя в родині, місцевій громаді, в цілому суспільстві, в українській державі. Усе це маємо наповнювати правдою і любов’ю, бо лише на такій основі зможемо, як і святий Володимир, збудувати сильний дім, який буде стояти на міцній непохитній основі, а не на піску.
Недавня ж історія нашого народу, як і сусідніх наших народів, має переконати нас і в протилежному. Якщо за основу життя суспільства брати ненависть, непрощення, насильство, позбавлення правди, Божої мудрості, гордість одних перед іншими, то все це приводить до страшних руйнівних наслідків. Громадянська війна, терор і репресії, Голодомор, тюрми та заслання невинних, зубожіння моральне і духовне - все це плоди прагнення побудувати життя без Божої правди на основі гордості і ненависті. Маємо робити висновки з історії і не повторювати давніх помилок, щоби не доводилося знову повторити нам або навіть нашим нащадкам слова мудрої думки славного гетьмана Івана Мазепи: через незгоду всі пропали, самі себе звоювали.
Революція Гідності та боротьба зі зовнішньою агресією навчають нас тому, що перемога можлива лише в єдності зусиль, коли слова надихаються жертовністю і любов’ю до рідного краю і народу. До тепер Бог допомагав Україні долати найважчі випробування, стояти в боротьбі за правду і свободу, переконаний, що Він дасть нам і перемогу над агресором, і над нашими власними недоліками, але тільки, якщо ми, як народ, і кожний із нас особисто, не зійдемо зі шляху боротьби і будемо виконувати дані нам Заповіді Божі.
Ще одним доказом перемоги Божої над лукавством і владолюбством є приклад святих Бориса і Гліба. Після смерті батька Святополк, який перебував у Києві, злякався, що брати можуть забрати у нього владу (хоч вони й не мали такого наміру). Сам, будучи лицемірним, жорстоким і підступним, підозрював у цьому й інших. Тому для того, щоб укріпити свою владу, Святополк послав найманих вбивць і, проливши братську кров, на деякий час ніби досяг свого. Але Бог правосудний покарав злочинця! Не зміг братовбивця втримати дому, здобутого кров’ю, і зберегти своє життя і залишити по собі доброї пам’яті. Святополком Окаянним нарекли його люди, а святих мучеників Бориса і Гліба, які заради виконання заповіді любові віддали свої життя Бог, Церква і народ прославили і прославляють їх донині.
На жаль, у наш час з’явився новий “Святополк Окаянний”. Він називає нас своїми братами, але заради збереження власного престолу посилає до нас найманих убивць, проливає невинну кров. Нехай не думає він, засліплений гордістю правитель, що Бог не бачить і не знає про його діла і не має сили зупинити його злочини! Так думав той самий Святополк, але правда Божа перемогла тоді. Переможе вона і тепер! Господь терпить до часу, даючи можливість злим покаятися, а коли міра терпіння Божого сповниться, суд Його буде справедливим, а покарання - невідворотнім. Тож закликаємо цього нового “Святополка Окаянного” та всіх слуг, яких посилає він на злочини та вбивства, зупинитися, одуматися і покаятися. Якщо отямиться, благо буде і йому, і народу, яким він править, а як ні, то нехай звершиться воля Божа!
Дорогі браття і сестри! День сьогоднішнього свята і ювілею закликає нас найперше до щирої сердечної молитви до Господа про мир в Україні, про визволення нас від нашестя ворогів, за наших українських воїнів, які своєю кров’ю захищають всіх нас, ближніх своїх. Піднесімо молитви за примирення ворогуючих, навернення заблудлих, покаяння грішних! Просімо у Спасителя, Його Пречистої Матері, святих Володимира, Бориса і Гліба і всіх святих землі Української заспокоєння душевних і тілесних страждань для всіх потерпілих від нашестя чужинців, хто зазнав шкоди для здоров’я, позбувся свого дому, є вигнанцем або змушений жити в неволі. Просімо в Бога згасити ненависть і ворожнечу, яку розпалюють вороги видимі і невидимі, які є серед нашого народу, щоби Господь дав нам однодумність та мирне небо. Нехай ці щирі молитви будуть почуті Богом! Боже, Великий Єдиний, нам Україну храни! Зі святом, дорогі браття і сестри!
Слава Господу Ісусу Христу! Слава Україні!