Сьогодні у Вашому житті радісний щасливий молитовний день. Але ця радість є не тільки Ваша, а це є наша спільна радість, тому що наш Владика сьогодні вшановує день свого небесного покровителя митрополита Димитрія Ростовського.
Дорогий Владико! Вісімнадцять років тому Ви відважилися на дуже могутній крок у своєму житті – Ви прийняли монашество. Скільки буде існувати людство, не кожна людина не тільки зможе зробити такий крок, а й буде здатною на це, буде здатною достойною у своєму монашему житті нести цей великий подвиг для спасіння не тільки своєї душі, але й тих хто є поруч.
В народі кажуть, що дуже часто ті, кому дають ім’я, є дуже подібні до своїх небесних покровителів. У Вашому служінні житті, дорогий Владико, ми не знаходимо у цьому твердженні місця для сумніву!
Не тільки у Вас є подібність зовнішня до свого небесного покровителя: як він, так і Ви стали митрополитом, як він, так і Ви стали великим церковним істориком, як він, так і Ви опікуєтесь духовним освітнім процесом. Але також є і внутрішня велика подібність: Ви як і він дуже любите Україну, любите Бога і любите молитву.
За три роки Вашого перебування як правлячого архиєрея на нашій кафедрі ми всі у цьому не раз переконались. Ми розуміємо, що із самого Вашого дитинства батьки заклали у Ваше серце усі ці чесноти.
Ви багато трудитесь для того щоби звучала українська мова, особливо у храмах, щоб вона не була принижена, щоби це була красива правильна і сучасна мова. Ви багато покладаєте зусиль і молитви для того, щоби об’єдналася Церква в Україні, стоїте на засадах своєї рідної Помісної Української Церкви.
Ваші щирі молитви бачуть священики, які Вам співслужать не тільки у кафедрі, але й по парафіях, куди Ви так часто приїжджаєте, відгукуючись на запрошення духовенства.
Ми, які багато часу проводять поруч із Вами, дорогий Владико, переконались у ще одній великій рисі Вашого характеру: у Вас є безмежно любляче батьківське серце. Ви вмієте порадити і розрадити, а також і настановити своїм особистим прикладом. І шлях, який Ви вказуєте, є правдивий, бо веде до Бога і спасіння.
Коли не стало нашого правлячого архиєрея митрополита Андрія, ми не турбувалися, хто посяде місце керуючого на нашій кафедрі: ми твердо знали, що Бог не зможе залишити православних Галичан після всіх цих поневірянь і бід, які приніс міжцерковний розбрат на Львівську землю після відродження Української держави. Ми знали, що Бог і Мати Божа обов’язково пришлють нам Владику, який буде гідний і подібний до митрополита Андрія, який тут протягом двадцяти літ служив тут архиєреєм.
І Ваш прихід, дорогий Владико, це є промисел Божий. Адже коли Ви прийняли монашество, саме клірик Львівської єпархії, ключар собору отець Павло знімав із Вашої голови монашого клобука. Вочевидь уже тоді Господь накреслив на небі, що Ви прийдете до нас.
Владико, ми щасливі, що маємо такого архипастиря. Направду! За дуже короткий час Ви залікували велику рану, яка була у всіх нас, у наших серцях після смерті митрополита Андрія. І Владика Нестор тут правильно сказав: Ви стали для нас рідним і своїм.
Ми Вас усі любимо, всі творимо за Вас молитву і схиляємо перед Вами у покорі голови як слухняне духовенство. І єдине, за що будемо у Бога завжди просити, це щоби Ви були щасливі і ніколи не шкодували, що прийшли на Львівську кафедру архиєреєм!
Владико! Многих і благих Вам років життя, Покрову Матері Божої, щоденного і щохвилинного заступництва Вашого небесного покровителя! Ми всі завжди готові бути Вам опорою, завжди готові підставити своє священиче рамено, допомогти у Вашому архиєрейському служінні.
Хочемо Вам піднести Ваші улюблені осінні квіти і звичайно цю святу просфору, з якої за Літургією була вийнята частичка за Ваше здоров’я.