З-поміж них жінки були дійсними і найпершими свідками воскресіння, Йосиф же і Никодим – свідками погребіння, тобто всього того, що в нашому вченні є найбільш важливим і насущним.
Никодим, що не схилився до однодумності з юдеями, негайно відлучається від синагоги. Йосиф же після погребіння тіла Господнього був укинутий юдеями в яму, але силою Божою виводиться звідти і потрапляє до себе на батьківщину в Аримафею. І Христос після востання свого являється йому, що перебуває в кайданах, і відкриває всю тайну Воскресіння. Не зважаючи на чисельні страждання, завдані йому юдеями, він уважав за неможливе тайну цю замовчувати і відкрито свідчив усім про те, що відбулося. Розповідають також, що Никодим у своїх творах раніше за інших детально виклав усе, що стосувалося страждань і Воскресіння Христового, бо мав відношення до синагоги і добре знав усі задуми і розмови, а простіше сказати, всі справи юдеїв. Через це й зараховуються вони з Йосифом, як ми сказали, до дійсних свідків погребіння разом із жінками, що бачили Воскресіння, і згадуються тут одразу після попередньо [1] згадуваного увірування Фоми, оскільки увірування це – яке сталося, як говорить євангеліст, через вісім днів (Ін. 20: 26) – встановлено згадувати раніше.
Саме вони, жінки, першими побачили воскресіння і благовістили про нього ученикам. Бо належало цьому статися так, щоби стать, яка першою підпала під гріх і прокляття успадкувала, першою побачила і Воскресіння, і першою почувши “У болях будеш народжувати дітей” (Бут. 3: 16), першою і радість пізнала.
Мироносицями же названі вони ось чому. Коли Йосиф з Никодимом з настанням Пасхи – бо та субота, що наставала, була Великдень (Ін. 19: 31), – поспішали впродовж п’ятниці [2] погребти тіло Господа, то, згідно юдейського звичаю, помастили його миром, але не так, як слід, бо обгорнули плащаницею і гробу піддали після того, як наклали зверху переважно смирну й алоє [3]. Тому й жінки ті, що, як учениці, мали полум’яну любов до Христа, купили дорогоцінного мира і прийшли вночі (як через острах перед юдеями, так і згідно звичаю), щоби якомога раніше оплакати і помастити Його, довершивши те, що за браком часу, не встигли тоді. Коли ж прийшли, то побачили різні видіння: двох світлосяйних ангелів усередині гробниці й іншого, що сидів на камені. Після чого вони бачать Христа і поклоняються Йому, а Магдалина розпитує Його, вважаючи за садівника, про Нього Самого.
Таким чином, багато було мироносиць, але євангелісти, називаючи лише найбільш видатних, про інших замовчують. Ось хто до них належав. Перша серед усіх – Марія Магдалина, з якої Христос вигнав сімох бісів (пор.: Мк. 16: 9). Згідно передання, вона, прибувши до Риму після Вознесіння Христового, сповіщає про Христа кесарю Тиверію і Пилата з первосвящениками новій смерті віддає [4], а згодом помирає в Ефесі і погребається Іоаном Богословом. Цар же Лев Мудрий переносить тіло її до Константинополя.
Друга – Саломія (див.: Мк. 15: 40) – та, яка, будучи донькою Йосифа-обручника, мала за чоловіка Заведея. Від неї народилися апостоли євангеліст Іоан і Яків. Бо у Йосифа було четверо синів – Яків, що в Євангелії називається “меншим”, Йосиф, Симон, Іуда, і три доньки – Есфир, Фамар і Саломія, дружина Заведея. А тому, коли чуєш в Євангелії про Марію, матір Якова меншого й Іосії (див.: Мк. 15: 40), розумій, що це Богородиця, бо Богоматір вважалася матір’ю дітей Йосифових. Таким чином, з цього випливає, що євангеліст Іоан – племінник Христа, як син Його сестри.
Третя мироносиця – Іоана, дружина Хузи, який був довіреною особою і домоправителем царя Ірода (див.: Лк. 8: 3). Четверта і п’ята – Марія і Марфа, сестри Лазаря, шоста – Марія, дружина Клеопи, сьома – Сусанна. Було й інших доволі багато, як розповідає божественний Лука, говорячи: І багато інших, які служили Йому з майна свого (Лк. 8: 3). А оскільки вони проповідували Воскресіння і багато сприяли нашим ученням у свідченні і непорушному утвердженні Христового Воскресіння, Церква Божа прийняла звичай звершувати святкування після Фоми також і їм, як першим, які бачили Христа [після востання з мертвих], сповістили всім спасительну проповідь й образом життя у найбільшій мірі послідували за Христом, як і належало жінкам, що від Нього навчилося.
За молитвами святих мироносиць помилуй нас, Боже. Амінь.
Примітки:
1. Було воно попередньо не хронологічно, а, як і пояснюється далі, йде попередньо саме в порядку богослужбових згадувань;
2. Тобто впродовж тих її годин, що залишались до настання вечора, який був початком суботи;
3. Про різний склад мира, принесеного Йосифом з Никодимом, а опісля і мироносицями, детальніше розповідає синаксар Великої п’ятниці;
4. Це місце слід розуміти, мабуть, так, що римський імператор Тиверій (14 – 37 рр.) засудив Пилата та юдейських первосвящеників на смерть (“нову”, оскільки до того моменту вони вже померли душею) як головних учасників беззаконної розправи над Христом. Ця версія долі Пилата співпадає з апокрифічним “Переданням Пилата”, однак, згідно нього, перед стратою він все ж розкаявся й увірував у Спасителя. Древні історики говорять про невдоволення імператора діяльністю Пилата як намісника Юдеї, але не пов’язують цього із засудженням Христа. За одними свідченнями, Пилат, викликаний до Риму, наклав на себе руки, за іншими – прибув туди вже після смерті Тиверія.
Джерело:
Синаксари Постной и Цветной Триодей. - М.: Православный Свято-Тихоновский гуманитарный университет, 2009. - 240 с.
