У цій залі нас зібрав величний подвійний ювілей Предстоятеля Української Церкви – 50-ліття його рукоположення на єпископа і 45-ліття служіння на Київській кафедрі.
Самі ці цифри говорять вже багато про що. Адже вони – не просто дати життя, не просто дати праці. Ці ювілейні півстоліття позначають час найвищого, керівного архіпастирського служіння Церкві Христовій загалом і Українській Церкві зокрема.
Більшість з присутніх тут або були ще зовсім молодими, або лише народилися, або ще й не прийшли в буття – коли Ви, Ваша Святосте, вже були покликані Богом до єпископства й Київського престолу.
Служачи Російській Православній Церкві Ви, Ваша Святосте, були піднесені в ній до найвищого становища – першого, після Предстоятеля, члена Священного Синоду та навіть місцеблюстителя Патріаршого Престолу.
Але Господь, бажаючи дати Вам більший вінець слави і більшу винагороду, допустив, щоби з цієї висоти Ви були в очах людських скинуті до ганьби і поношення. І від цього приниження Він знову тернистим шляхом возвів Вас на висоту слави, поваги й любові віруючого українського народу – правдивої слави і любові, чистої, як розпечене і очищене від сторонніх домішок дорогоцінне золото.
І коли сьогодні ми дивимося на Ваш життєвий шлях, приходять на думку два порівняння. Перше – з багатостраждальним Іовом, який через заздрість диявола був змушений терпіти хворобу й інші випробування, залишитися самотнім – але незламністю духу й силою віри в Бога знову був піднесений до ще більшої слави, ніж мав раніше.
Друге порівняння – з царем і пророком Давидом, син якого вигнав батька свого з царського престолу. І коли у безслав’ї змушений був Давид піти у вигнання – багато хто навздогін йому викрикував образи. Але невдовзі Господь повернув йому і царську владу, і дав ще більшу славу. А недоброзичливці, які перед цим ганьбили свого царя, змушені були виходити йому назустріч з вітаннями.
Важкі випробування випали на Вашу долю – але всі ми є свідками того, що Ви пройшли і далі проходите їх з честю. Справи ж Ваші, говорячи біблійною мовою, пройшли немов крізь вогонь – і виявилися не сіном і не деревом, а чистим і дорогоцінним металом.
Тож від імені всіх присутніх у цій залі, від імені єпископату, духовенства і всеукраїнської пастви прийміть найщиріші побажання здоров’я – настільки міцного, наскільки твердим і незламним є Ваш дух, довголіття у служінні Церкві й Українському народу, та всіх благ від Бога – духовних і земних за потребою.
А найголовніше – бажаємо щоби за Вашу невтомну працю на ниві Христовій Господь Пастиреначальник дав Вашій Святості найцінніше – нев’янучий вінець небесної слави!